Дзвоники. Світлана РумянцеваЧитать онлайн книгу.
підсилювачів зросту» жінка була на цілу голову вища за Олесю, більш крупніша і кремезніша. Якщо й була вона колись моделлю, то, радше, давно закинула своє ремесло та трохи відгодувалася на втіху чоловікам. Наразі її форми набули здорової округлості, з чітко окресленою талією, пишними стегнами та високим бюстом. Вона була одягнута у діловий костюм – піджак та спідницю до колін – приємного синього кольору, шию обрамляла шовкова хустинка, яка вдало гармоніювала з усім ансамблем.
Чемно привіталися, по-чоловічому потиснули руки. Потенційна начальниця запропонувала Олесі сісти на вільний стілець, сама ж, спритно обійшовши широкий лакований стіл, вмостилася з іншого боку у комп’ютерне крісло з високою спинкою. Поки вона робила ці маніпуляції, Олеся завважила, що темне лискуче волосся жінки було зібрано у «мушлю».
– Ну, давайте ще раз познайомимось, – запропонувала начальниця, беручи до рук декілька роздрукованих аркушів паперу.
Зазирнувши на першу сторінку, вона продекламувала:
– Чайка Олеся Віталіївна. Дуже приємно.
Зрозумівши, що жінка дивиться у резюме, яке Олеся оце нещодавно надсилала на електронну пошту компанії, вона кинула розгублений погляд на теку з паперами, яку й собі тримала в руках і ще не встигла віддати.
– А… Не турбуйтесь. Я вже роздрукувала. То пусте, – заспокоїла Олесю начальниця, спостерігши її здивування. – Ну а мене звати Ксенія Кулик. Бачте, ви – Чайка, я – Кулик. Обидві кружляємо у блакитному небі, вдихаємо свіже морське повітря. Вільні, незалежні птахи. Маємо порозумітися і в роботі.
Олеся відповіла на це чемною усмішкою.
– До речі, одна з моїх бабусь також була родом з Чайок. Може, в нас були спільні пращури. Хтозна, – розмірковувала далі пані Ксенія.
– Навряд чи, адже я Чайка по чоловіку, – поспішила запевнити Олеся.
– А… Так… – розчаровано пробурмотіла начальниця, заразом гортаючи аркуші Олесиного резюме. – Так, тут же написано, що ви заміжня. І чого це я одразу не збагнула щодо прізвища? Давно у шлюбі?
– Декілька місяців, – відповіла Олеся.
– О! Вітаю! То вже позаду медовий місяць… весільна подорож… Ну ви прямо з корабля на бал.
– Не те, щоб… А втім, дякую, – сором’язливо відповіла Олеся, пригадуючи і свій медовий місяць, що непомітно проминув у маленькій квартирі, вікна якої виглядали на стару трамвайну колію, і весільну мандрівку, яка тривала не далі ніж тягнулися ті доісторичні сталеві рейки.
– Однак ми трохи відволіклись, – нарешті отямилася від роздумів пані Ксенія. – Давайте про роботу. Мені сподобалися статті, які ви надіслали. Маю визнати, ви маєте гарний стиль подання матеріалу, вмієте усе логічно пояснити, словом, відчуваєте тему. Мені це імпонує. Як ви знаєте, наша компанія працює в будівельній галузі. Ну, все, що відбувається у них на будмайданчиках, то справа вищого керівництва, а завдання нашої редакції – освічувати діяльність фірми та будівельного сектору в цілому у друкованих виданнях