Похід Сагайдачного на Москву. 1618. Юрій СорокаЧитать онлайн книгу.
зауважити, що мова не йде про Січ та її роль у побудові української державності. Мова йде лише про окремі, так би мовити, «ініціативні групи» козаків. Як пише Яворницький у своїй «Історії запорозьких козаків», «…важливо лише те, що з появою Лжедмитрія в Росії настав смутний час, а це завжди бажано було для всього козацького стану, яке шукало скрізь здобич та військову славу…» Що ж, хліб козацький на те і хліб козацький, щоб добувати його в бою. Тут хотілося б зупинитися детальніше на хронології участі українського козацтва в московській Смуті, бо це допоможе нам зрозуміти причини появи двадцятитисячного козацького корпусу Сагайдачного під стінами Кремля.
У Д. І. Яворницького зустрічаємо цікаву інформацію: «У той час, як запорозькі козаки повернулися з шведського походу на Низ, у них з’явився чоловік, який потім потряс основи російської держави і ледь не став причиною підпорядкування Росії польській короні[3], – це Лжедмитрій I, або названий Дмитрій царевич…»
Що з цього випливає? А те, що, готуючись до вторгнення в Московію, Григорій Отреп’єв намагався заручитися не тільки підтримкою польської корони і магнатів, але і підтримкою козацтва, розглядаючи його як вагомий силовий аргумент в майбутній війні. І подальші події свідчили, що його розрахунок виявився вірним – українське козацтво показало себе в наступних боях набагато краще, ніж зарозуміла польська шляхта.
Спочатку армія Лжедмитрія I складалася з кількох тисяч поляків, трьох тисяч підданих Годунова, які перейшли на його бік, і двох тисяч донських козаків. Але вже в місті Севську до Лжедмитрія приєдналися дванадцять тисяч українських городових і запорозьких козаків. Армія більш ніж значна, особливо якщо взяти до уваги, що вісім тисяч із козаків були кіннотою, а чотирьохтисячний піхотний загін мав при собі дванадцять гармат. Як указують деякі джерела, Лжедмитрій найбільше зрадів запорозьким козакам, бо багато чув про їхню мужність і військові вміння. Але навіть при такому стані речей Отреп’єв удавився першим млинцем. У битві, яка відбулася в січні 1605 року при селі Добриничах, неподалік від Севська, військо Лжедмитрія I, в якому налічувалося двадцять тисяч бійців, зазнало поразки від шістдесятитисячної армії ратників царя Бориса Годунова під начальством князів Федора Мстиславського і Василя Шуйського.
Почав бій сам Лжедмитрій I. Він з кавалерією атакував один із флангів царського війська, зім’яв і перекинув його, після чого спрямував свої зусилля на центр побудованих укріплень Шуйського і Мстиславського, прагнучи знищити стрільців, які там перебували, силами українських і донських козаків. Проте стрільці мужньо витримали удар кавалерії. Прикриваючись рухомими укріпленнями, які були побудовані з саней обозу, вони зустріли козаків потужними мушкетними залпами, після яких ті почали спішний відступ, несучи досить відчутні втрати. Слідом за кіннотою почала відступати й піхота Лжедмитрія I, що могло б призвести до неминучої катастрофи,
Назва Росія з’явилася значно пізніше, в XVIII столітті, тому до Московської держави початку XVII століття його застосовувати не зовсім вірно. Однак Д. І. Яворницький писав саме так, очевидно, з практичних міркувань – будучи і без того визнаним «крамольником», він не хотів вступати в будь-які конфлікти з царською цензурою. (