Коханець леді Чаттерлі. Девід Герберт ЛоуренсЧитать онлайн книгу.
залишався честолюбцем. Він узявся писати оповідання, трохи дивні, дуже особисті оповіді про людей, яких знав, розумні, навіть дошкульні, але водночас якось по-дивному безглузді. Його спостереження були влучні й оригінальні, але не мали ні з чим жодного реального зв’язку. Весь сюжет розгортався ніби у вакуумі. І, оскільки сьогодення справді нагадує штучно освітлену театральну сцену, ці оповідання з несподіваною точністю відбивали сучасне життя й сучасну психологію.
Кліффорд аж надто вболівав за свої твори. Він хотів, щоб усі вважали їх не просто гарними, а кращими з кращих, ne plus ultra[13]. Вони з’явилися в більшості сучасних часописів і, як ведеться, зазнали й похвали, і критики. Але для Кліффорда критика означала тортури, ніби його різали по живому. Так, неначе весь він перевтілився у свої оповіді.
Конні допомагала йому, як тільки могла. Спочатку це її зворушило. Він все обговорював з нею – монотонно, ґрунтовно, настирливо, – а вона мала відгукуватись усією душею. Здавалося, ніби вся вона – і душа, і тіло – повинна здійнятись у захваті і перенестись у ці його оповіді. Це її хвилювало й захоплювало.
Матеріальне життя торкалося їх дуже незначною мірою. їй доводилося управляти будинком. Адже управитель служив багато років ще серові Джефрі, а висхла, зморщена, гнітюче-бездоганна особа, що прислуговувала за столом, – її навряд чи можна було назвати покоївкою, ба навіть просто жінкою, – жила в будинку сорок років. Навіть слуги, й ті вже були немолоді. Це було жахливо! Та що можна вдіяти з таким місцем, крім одного – облишити його у спокої? Всі ці нескінченні кімнати, що ніким не використовуються, і одноманітна повсякденність Мідленду, ця механічна чистота і механічний порядок! Кліффорд узяв нову куховарку – досвідчену жінку, що служила в його лондонському домі. У всьому панував неухильний порядок, строга чистота, сувора пунктуальність – навіть, можна сказати, сувора доброчинність. І все ж для Конні тут був механічний безлад. Все це не було об’єднане теплотою затишку. Будинок виглядав похмурим, як нежила вулиця.
Що ж вона могла ще зробити, як не облишити його у спокої? Тож вона так і вчинила.
Міс Чаттерлі іноді приїздила сюди, і її шляхетне тонке обличчя набувало тріумфуючого виразу, коли вона бачила, що нічого так і не змінюється. Вона ніколи не пробачила Конні за те, що та розірвала її стосунки з братом. Саме вона, Емма, мала б надихати його на створення цих оповідань, цих книг, цих творів Чаттерлі – того нового, що вони, Чаттерлі, можуть дати світові. Ніякого зв’язку з тими думками і способами їхнього висловлення, що існували досі. Новими в цьому світі мають стати лише книги Чаттерлі і винятково його особистість.
Батько Конні, ненадовго приїхавши до Рагбі, сказав доньці віч-на-віч: Кліффордова писанина – це непогано, але в ній нема нічого особливого. Це – не вічне!.. Конні глянула на дужого шотландського лицаря, що так добре давав собі раду все своє життя, і її очі, великі, ніби завжди чимось здивовані очі, потьмяніли. Нічого особливого! Що
Неперевершеними