Талісман. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
літнього пообіддя тисяча дев’ятсот сімдесят шостого року знищили усталений спокій. Після них Джек приблизно півроку ще спав з увімкненим світлом, бо нічні жахіття вривалися в його сон.
Машина рухалась вулицею лише за кілька будинків від помешкання Сойєрів – триповерхової споруди в колоніальному стилі. То була зелена машина – і це все, що Джек знав про неї, крім того, це був не «мерседес»: «мерседеси» – єдині автомобілі, які хлопчик упізнавав одразу. Чоловік за кермом опустив скло й посміхнувся Джекові. Спершу хлопчик подумав, що знає цього чоловіка – він, певно, був знайомий Філа Сойєра і хотів просто привітатися з його сином. Той намір якимось чином відбивався в посмішці чоловіка – легкій, природній, знайомій. Інший чоловік нахилився вперед на пасажирському сидінні та уважно поглянув на Джека крізь круглі й чорні окуляри сліпого. Другий чоловік був убраний в білісінько-білий костюм. Водій ще мить усміхався до нього щирою приязною посмішкою. А потім запитав:
– Синку, ти не знаєш, як проїхати до готелю «Беверлі-Гіллз»? – Зрештою виявилося, що він чужинець.
І Джек відчув незначне й дивне розчарування. Джек показав на вулицю прямо. Готель розташовувався саме там, настільки близько, що батько міг ходити туди на ранкові зустрічі на літній терасі.
– Прямо? – запитав водій, усе ще посміхаючись.
Джек кивнув.
– А ти розумний малий, – відповів йому водій, а пасажир захихотів. – Не знаєш, чи далеко це звідси? – Джек похитав головою. – Кілька кварталів буде?
– Ага. – Джек починав відчувати дискомфорт.
Водій досі посміхався, от тільки тепер ця посмішка виглядала широкою, важкою і порожньою. А гиготіння пасажира стало хрипким і якимось аж вологим, неначе він водночас усмоктував щось мокре.
– П’ять чи, може, шість? Що скажеш?
– Гадаю, десь п’ять або шість, – відповів, задкуючи, Джек.
– Що ж, я дуже хотів би віддячити тобі, малий, – сказав водій. – Ти часом не любиш цукерок? – Він простягнув крізь вікно стиснутий кулак, повернув догори й розтулив. На долоні лежала цукерка «Тутсі Ролл»[32]. – Це тобі. Бери.
Джек непевно ступив крок уперед, у голові лунали тисячі попереджень щодо підозрілих людей із цукерками. Але ж цей чоловік досі був у машині, і якщо він спробує щось зробити, Джек устигне пробігти півкварталу. Та й відмовлятися від цукерки – невиховано. Джек наблизився ще на крок. Він глянув чоловікові в очі – блакитні, ясні та важкі, як і його посмішка. Джекові інстинкти волали, аби він відвів руку та йшов геть. Але хлопчик дав руці опуститися за дюйм чи два від «Тутсі Ролл», щоб за мить м’яко та легко вхопити цукерку пальцями.
А тоді водій стиснув Джекову руку, і пасажир в окулярах для сліпих гучно засміявся. Вражений Джек витріщився на очі чоловіка, який стискав його руку, і побачив, як вони почали змінюватися – подумав, що побачив, як вони почали змінюватися – з блакитних на жовті.
Але за мить вони вже були жовтими. Чоловік на сусідньому сидінні прочинив дверцята та оббіг ззаду машину.
«Тутсі Ролл» («Tootsie Roll») – шоколадна цукерка, яку виготовляють у США з 1896 року.