Пташиний спів. Себастьян ФолксЧитать онлайн книгу.
Я розумію, звісно, що я невірна дружина. Але самі ці речі… ніколи не робила такого. Я не знаю, чи нормально це. Чи займаються таким інші люди. Розкажи мені.
– Я не знаю, – відповів Стівен.
– Ти маєш знати. Ти ж чоловік, і у тебе були інші жінки. Про сам акт мені розповідала сестра Жанна, але я більше нічого не знаю. Тобі відомо більше.
Стівен зніяковів.
– Я пізнав тільки двох або трьох жінок. Але з ними усе було зовсім по-іншому. Я думаю, що наші вчинки самі усе пояснюють.
– Я не розумію.
– Я теж. Але ти не повинна соромитись.
Ізабель хитнула головою, хоча на обличчі читалося невдоволення Стівеновою відповіддю.
– А ти? – запитав Стівен. – Ти відчуваєш вину?
Ізабель заперечно похитала головою:
– Мабуть, я повинна, але ні, не відчуваю.
– І тебе це турбує? Тебе турбує, що ти щось втратила? Втратила здатність відчувати вину? Втратила зв’язок із тими цінностями, з якими виросла? З тими, що мали б викликати почуття провини?
– Ні, – відповіла вона. – Я відчуваю правильність того, що відбувається між нами. Але точно не за тією мірою, котру встановлює католицька мораль.
– А ти вважаєш, що існують ще якісь критерії оцінки правильного та неправильного?
На обличчі Ізабель з’явилося спантеличення, хоча у думках їй все було зрозуміло.
– Мають бути. Не знаю, які саме. Не знаю, чи можливо їх коли-небудь пояснити. Їх точно не знайдеш у книжках. Але я зайшла надто далеко і повернутися назад уже не зможу.
Стівен охопив її руками і стис у обіймах. Він відкинувся назад на ліжко, притискаючи жінку до своїх грудей, і відчув, як її тіло стає м’яким – вона засинала.
У саду воркували голуби. У плече Ізабель відбивалося серцебиття Стівена. Її шия ледь помітно пахла трояндами, і він зручно примостив руку на лінії її ребер. Його нерви заспокоювало чуттєве пересичення моменту, думки кудись щезли. Він заплющив очі і невдовзі заснув.
Рене Азер не мав жодних підозр щодо того, що відбувається у його будинку. Злість та розчарування з приводу своєї фізичної неспроможності перемогли його почуття до Ізабель. Зрештою він відчув власне емоційне безсилля проти неї. Він не кохав її, але прагнув вираження хоч якихось почуттів до нього. Він відчував її жалість, і це злило його ще більше. Якщо вона не може його любити – то принаймні повинна боятися. Ізабель розуміла, що в основі цього почуття лежить провина.
Азер пам’ятав ту отриману насолоду, коли став першим чоловіком у цьому молодому тілі – набагато молодшому за нього, – а також захват, коли вона закричала від болю. Захват, якого він не міг заперечувати. Він пам’ятав її спантеличений погляд і відчував, що вона може володіти більшою чуттєвістю у статевому акті, ніж його перша дружина. Але коли він побачив її збентеження, то вирішив пригнітити замість того, щоб терпляче завоювати її прихильність. Тоді Ізабель була ще достатньо сумирною та невинною – хоча батько і вважав її свавільною, – і чоловікові не було би складно завоювати її любов’ю та повагою. Проте Азер не ставив такої мети перед собою. Її емоційний та фізичний