Пташиний спів. Себастьян ФолксЧитать онлайн книгу.
відповіла:
– Мене більше турбує мій обов’язок лишитися і подбати про неї.
– Лишитися?..
– Так. Лишитися і не…
– Не поїхати зі мною до Англії?
Ізабель, яка нарешті почула цю думку, виражену словами, мовчки кивнула.
Стівен відчув радість: хоча саме він це сказав, але так думала вона.
– Проте саме це ти і зробиш, – сказав він. – Полишиш чоловіка, який тебе б’є, і поїдеш звідси з чоловіком, який тебе кохає. Лізетта не твоя дитина. Ти вже і так багато для неї зробила. Врешті-решт, маєш жити і своїм життям – воно у тебе одне.
Стівен відчув надмірний пафос висловлення, але відступатися на став. Він хотів, щоб Ізабель запам’ятала його слова і щоб вони вплинули на її рішення, коли його не буде поруч.
– А що ж ми будемо робити в Англії? – Ізабель піддражнила Стівена. Вона ще не була готова до серйозних роздумів.
Стівен повільно видихнув.
– Я не знаю. Оселимося десь подалі – не в Лондоні. Я найду роботу у якій-небудь конторі. Ми народимо дітей.
Ці його слова наче висмоктали усю її веселість.
– А Лізетта і Грегуар… втратять матір іще раз.
– Якщо ти лишишся, ти втратиш своє життя.
– Я не хочу про це думати.
– Але ти повинна. Мені потрібно повертатися у Лондон наступного тижня. І ти поїдеш зі мною. Або ми поїдемо разом кудись у Франції.
– Або залишайся тут, знайди роботу в місті. Ми будемо бачитися.
– Ні, Ізабель. Ти сама знаєш, що нічого з того не вийде.
– Потрібно одягатися і йти донизу – скоро повернеться Лізетта.
– Перш ніж ти підеш, я хочу запитати. Люсьєн Лебрен. Ходять чутки, що ви…
– Люсьєн? – Ізабель розсміялася. – Він мені подобається. Він чарівний хлопець. Але…
– Вибач. Я не мав питати тебе про це. Я просто… хвилювався.
– Не хвилюйся. Тобі нема чого хвилюватися. Є тільки ти. І зараз мені справді потрібно одягатися.
– Тоді дозволь я тебе одягну.
Він узяв її одяг зі стільця.
– Постав свою ногу сюди. Так, а іншу сюди. Тепер вставай. Що тепер надягати? Як це застібнути? Давай поправлю тут. Ти щось дуже важко дихаєш, кохана. Це тому, що я торкаюся тебе тут? Або тут?..
Ізабель напівгола стояла і тримала голову Стівена руками, а той опустився перед нею на коліна.
Коли дихання Ізабель відновилось, він встав перед нею і запитав:
– Ти ж поїдеш зі мною, правда?
Вона відповіла практично не розкриваючи рота, тому слова ледь можна було розібрати.
Стукнули вхідні двері, і з’явився Азер зі свіжою вечірньою газетою в руках.
– Ізабель! – погукав він. – Страйк закінчено! Завтра фарбарі повертаються на роботу.
Вона з’явилася на верхніх сходинках.
– Гарні новини.
– А завтра Меро оголосить робітникам мої нові умови.
– Я дуже рада.
Як не як, Азер був у доброму гуморі і, думала вона, не буде говорити із нею принизливо і не прийде зірвати злість до її кімнати.
– Коли ви їдете, месьє? – запитав Азер за вечерею, наливаючи Стівенові трохи вина.
– У