Евреи в НКВД СССР. 1936–1938 гг. Опыт биографического словаря. Михаил ТумшисЧитать онлайн книгу.
rel="nofollow" href="#n_2" type="note">[2], а центрального аппарата НКВД СССР в 1934–1937 гг. в книге «НКВД СССР: структура, руководящий состав, форма одежды, знаки различия 1934–1937 гг.» В. Ю. Воронов и А. И. Шишкин[3]. Попытку анализа кадровой политики и социологического портрета руководства НКВД СССР в 1936–1938 гг. осуществил Л. А. Наумов[4], но в своей работе он совершенно не использовал архивных источников, а лишь тщательно обработал данные, опубликованные в справочнике «Кто руководил НКВД 1934–1941». Разбору кадрового состава органов ОГПУ-НКВД в Сибири посвящена и одна из глав в труде А. Г. Теплякова «Машина террора: ОГПУ-НКВД Сибири в 1929–1941 гг.»[5].
В своих исследованиях авторы этих строк неоднократно касались вопросов кадровой политики и социально-статистического анализа руководства территориальных органов ОГПУ-НКВД[6]. Несмотря на то, что в этих работах проводился всесторонний социологический анализ, наибольший интерес у читателей вызывала одна позиция – национальность, а точнее – значительное количество работающих в НКВД евреев.
Нередко авторам, написавшим немало биографических очерков чекистов, героями которых были и евреи – М. К. Александровский[7], М. К. Ахметов[8], И. М. Блат[9], И. М. Дворкин[10], С. И. Западный[11], Я. 3. Каминский[12], 3. Б. Кацнельсон[13], Б. В. Козельский[14], И. М. Леплевский[15], Я. А. Лившиц[16], Г. С. Люшков[17], С. С. Мазо[18], Д. А. Перцов[19], И. С. Радин[20], Л. И. Рейхман[21], А. Б. Розанов[22], А. М. Симхович[23], И. А. Шапиро[24], С. С. Шварц[25], А. О. Эйнгорн[26] – неоднократно приходилось объяснять, что они просто изучают историю органов госбезопасности, а не занимаются пресловутым «еврейским вопросом».
В конце концов, и мы решились посвятить этой щепетильной теме отдельную книгу, содержащую биографические данные о евреях-руководящих сотрудниках НКВД СССР в годы «Большого террора», снабдив биосправки документальными комментариями, которые по нашему мнению красноречиво характеризуют того или иного чекиста.
Провести исчерпывающий анализ национального состава НКВД СССР в 1936–1938 гг. в настоящее время не представляется возможным из-за отсутствия соответствующих источников. До сих пор значительная часть документальных материалов советских органов госбезопасности еще недоступна исследователям и находится на секретном хранении.
В настоящее время благодаря фундаментальной работе Н. В. Петрова и К. В. Скоркина относительно полно исследовано лишь высшее руководство союзного НКВД, наркомы внутренних дел союзных и автономных республик, начальники УНКВД краёв и областей, из которых евреи составляли на разный период времени значительный процент (таблица 1)[27]:
Таблица 1 – Процентный
<p>3</p>
Воронов В. Ю., Шишкин А. И. НКВД СССР: структура, руководящий состав, форма одежды, знаки различия 1934–1937 гг. – М.: Русская Разведка, 2005.
<p>4</p>
Наумов Л. А. Сталин и НКВД. – М.: Яуза; Эксмо, 2007.
<p>5</p>
Тепляков А. Г. Машина террора: ОГПУ-НКВД Сибири в 1929–1941 гг. – М.: Новый хронограф, 2008. – С. 30–126.
<p>6</p>
Тумшис М. А. Кадровый состав органов ОГПУ начала 30-х годов (по материалам Средне-Волжского края // Политический сыск в России: история и современность. – Санкт-Петербург: Университет экономики и финансов, 1997. – С. 333–345; Золотаръов В. А. Начальницький склад НКВС УСРР у середині 30-х рр. // 3 архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. – 2001. – № 2. -С. 326–342; Золотаръов В. А.,Рущенко I. П. Початок і фінал кар’єри першої хвилі чекістської верхівки України: соціально-статистичний аналіз // Наукові записки Харківського економіко-правового університету. – 2004. – № 1. – С. 158–169; Золотарёв В. А. Руководящий состав государственной безопасности Харьковской области в 1919–1941 годах// Эпоха. Культуры. Люди (история повседневности и культурная история Германии и Советского Союза. 1920 – 1950-е годы). Материалы международной научной конференции (Харьков, сентябрь, 2003 г.): Сб. докладов. – Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. – С. 112–125; Золотаръов В. А. Начальницький склад НКВС УСРР напередодні «єжовщини»: соціально-статистичний аналіз //Україна в добу «великого терору».1936–1938. – Київ: Либідь, 2009. – с. 60–83; Золотаръов В. Керівний склад НКВС УРСР під час «великого терору» (1936–1938 рр.): соціально-статистичний аналіз // 3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-
КГБ. – 2009. – № 2. – С. 86–115; Szapowal Zolotariow W. Zydzi w kierowniczych organach ukrainskiego NKWD w latach 1929–1939 w swietle archiwow ukrainskich || Przegl^d Archiwalny Instytutu Ратщсі Narodowej/ – T. 5. – Warszawa, 2012. – c. 191–222.
<p>7</p>
Веденеев В., Шевченко C. Українські Соловки. – Київ: ЕксОб, 2001. – С. 158–164; Золотарьов В. А. Секретно-політичний відділ ДПУ УСРР: справи та люди. – Харків: Фоліо, 2007. – С. 184–233.
<p>8</p>
Золотарьов В. А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919–1941). – Харків: Фоліо, 2003.-е. 9-10.
<p>9</p>
Золотарьов В. А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919–1941). – Харків: Фоліо, 2003.-е. 88–97.
<p>10</p>
Бажан О., Золотарьов В. Маловідомі джерела до історії великого терору // Сумський-історико архівний журнал. – 2010. – № VIII–IX. – С. 105–111.
<p>11</p>
Золотарьов В. А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919–1941). – Харків: Фоліо, 2003. – С. 56–66; Золотарьов В., Бажан О. Секретар Одеської підпільної контррозвідки: штрихи до портрету комісара державної безпеки 3-го рангу С.І.Западного // Південий захід. Одесика. Історико-краєз-навчий науковий альманах. – Вип. 15. – Одеса, 2012. – С. 209–228.
<p>12</p>
Золотарьов В. Заручник системи Я. Камінський // 3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1998. – № 1 / 2. – С. 286–304.
<p>13</p>
Шаповал Ю. /., Пристайко В. /., Золотарьов В. А. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – С. 123–159.
<p>14</p>
Золотарьов В. А. Секретно-політичний відділ ДПУ УСРР: справи та люди. – Харків: Фоліо, 2007. – С. 234–294.
<p>15</p>
Бажан О. Г., Войналович В. А. Війна проти власного народу // Літературна Україна. – 1993. – 29 липня; Творинский В., Скотников С. Второе пришествие комиссара // Зеркало недели. – Киев, 1996. – 16 ноября; Шаповал Ю. /., Пристайко В. /., Золотарьов В. А. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – С. 143–186; Зинько Ф. 3. Кое-что из истории Одесской ЧК. – Одесса: ПКФ Друк, 1998.-С. 104–107.
<p>16</p>
Золотарьов В. А. ЧК-ДПУ-НКВС наХарківщині: люди та долі (1919–1941). – С. 12–16; Бажан О., Золотарьов В. Член «паралельного антирадянського троць-кістського центру»: сторінки біографії чекіста Я. А. Лівшиця // Сумська старовина. – 2010. – № XXX. – С. 212–221.
<p>17</p>
Папчинский А. А., Тумшис М. А. «Я счастлив, что принадлежу к числу работников карательных органов…», или Истинные причины побега чекиста Люшкова за кордон… // Новый часовой. Русский военно-исторический журнал. – 1998. – № 6/7. – С. 132–146; Соколов Б. В. Охота на Сталина, охота на Гитлера. Тайная борьба спецслужб. – М., Вече, 2000. – С. 8–60; Папчинский А. А., Тумшис М. А. Щит, расколотый мечом. НКВД против ВЧК. – М.: Современник, 2001. – С. 169–188; Золотарёв В. «Прозрение» чекиста Люшкова // В мире спецслужб. – Киев. – 2004. – № 3. – С. 66–69.; Золотарьов В. А. Секретно-політичний відділ ДПУУСРР: справи та люди. – Харків: Фоліо, 2007. – С. 14–103; Тумшис М. А., Папчинский А. А. 1937. Большая чистка. НКВД против ЧК. – М.: Яуза, Эксмо,2009. – С. 79–139.
<p>18</p>
Золотарьов В. Випробування совістю. Сторінки біографії комісара держбезпеки 3 рангу С. Мазо // 3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2000. – № 2/4. – С. 374–389.; Золотарьов В. А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919–1941).-С. 208–235.
<p>19</p>
Золотарьов В. А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919–1941). – С. 304–312; Золотарьов В., Бажан О. Мясник: сторінки біографії ст. лейтенанта держбезпеки Давида Перцова. // Південий захід. Одесика. Історико-краєзнавчий альманах. – Вип. 12.; Одесса, Друкарський дім, 2011. – С 199–248.
<p>20</p>
Золотарьов В. А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919–1941). -С. 49–50.
<p>21</p>
Золотарьов В. А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919–1941). – С. 250–282; Бажан О., Золотарьов В. Біографія майора державної безпеки Льва Рейхмана в динаміці репресивної політики радянської влади в 1920 – 1930-ті роки // Південний Захід. Одесика. Історико-краєзнавчий науковий альманах. – Вип. 17. – Одеса: Друкарський дім, 2014. – С. 220–238.
<p>22</p>
Бажан О., Золотарьов В. Перший секретар ВУЧК (Сторінки біографії старшого майора державної безпеки Олександра Розанова) // Краєзнавство. – 2013 – № 2. – С. 197–205.
<p>23</p>
Золотарьов В. А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919–1941).-С. 292–304.
<p>24</p>
Бажан О., Золотарьов В. «Несу моральну відповідальність за викривлення в органах МВС», або Історія покарання екзекутора «масового терору» І. А. Шапіро у часи «хрущовської відлиги» // Краєзнавство. – 2013. – № 3. – С. 165–175.
<p>25</p>
Золотарьов В. А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі (1919–1941). – Харків: Фоліо, 2003.-е. 16–20.
<p>26</p>
Папчинский А. А., Тумшис М. А. Щит, расколотый мечом. НКВД против ВЧК. – М.,Современник,2001. – С. 42–70.
<p>27</p>
Петров Н. В., Скоркин К. В. Кто руководил НКВД. 1934–1941. Справочник. – М.: Звенья, 1999. – С. 495.
