Безчестя. Джон Максвелл КутзееЧитать онлайн книгу.
мала у волоссі червону квітку страстоцвіту й ледь помітні зморшки в кутиках очей. Підпис попереджав: «лише пообіді». Саме це й переконало його – обіцянка зачинених кімнат, прохолодних простирадл, украдених годин.
Із самого початку все задовольняло його, було саме тим, чого він хотів. У самісіньке яблучко. Цілий рік йому не доводилося повертатися до агенції.
А потім випадкова зустріч на Сент-Джордж-стрит, і слідом за нею – відчуженість. Сорайя не скасовує зустрічей, і все ж він відчуває, як вона холоднішає, перетворюючись на чергову жінку, перетворюючи його на чергового клієнта.
Він має достатньо точне уявлення про те, як повії обговорюють своїх клієнтів-завсідників, особливо старших чоловіків. Вони розповідають історії, сміються, але й здригаються, як здригаєшся, побачивши посеред ночі в умивальнику таргана. Незабаром вони витончено й злісно здригатимуться при згадці про нього. Цієї долі йому не вдасться уникнути.
Четвертого після випадкової зустрічі четверга, коли він уже збирається вийти з квартири, Сорайя робить заяву, до якої він так намагався підготуватися.
– Моя мати захворіла. Я збираюся зробити перерву й попіклуватися про неї. Наступного тижня мене тут не буде.
– Ми побачимося за два тижні?
– Не знаю. Залежить від того, як вона почуватиметься. Краще спершу зателефонуй.
– Я не маю твого номера.
– Зателефонуй до агенції. Вони знатимуть.
Він вичікує кілька днів, а потім таки телефонує туди. «Сорайя? – перепитує чоловік у слухавці. – Сорайя пішла від нас. Ні, ми не можемо дати вам її контакти. Це суперечить нашим правилам. Хочете познайомитися з іншою нашою співробітницею? У нас є чимало екзотичних дівчат на вибір – малазійки, тайки, китаянки, лише скажіть, кому віддаєте перевагу».
Він проводить один вечір із іншою Сорайєю – це, схоже, стало розповсюджeною nom de commerce[9] – у кімнаті готелю на Лонґ-стрит. Цій дівчині не більше вісімнадцяти років, вона недосвідчена і, на його думку, вульгарна.
– То чим ти займаєшся? – цікавиться вона, вислизаючи з одягу.
– Експортом-імпортом, – бреше він.
– Та ну? – не вірить дівчина.
На його кафедрі з’являється нова секретарка. Він запрошує її в ресторан на обачливій відстані від університетського містечка й за креветковим салатом слухає, як вона жаліється на школу, де вчаться сини. «Торговці наркотиками вештаються навколо ігрового майданчика, – каже вона, – а поліція нічого не робить». Три роки тому в новозеландському консульстві вони з чоловіком записалися в чергу охочих емігрувати.
– Таким людям, як ви, простіше. Я маю на увазі, якою б не була ситуація, ви принаймні завжди знали, на якому світі перебуваєте.
– Яким людям?
– Я кажу про ваше покоління. Тепер люди просто вибирають собі закони, яких вони хочуть дотримуватися. Це анархія. Як можна виховувати дітей, коли навколо панує анархія?
Її звуть Дон. Наступного
Торгівельною маркою (