Париж для самотніх та інші історії (збірник). Джоджо МойєсЧитать онлайн книгу.
зможе він знайти інший готель.
«Чекаю на тебе тут. Напиши, чи встигнеш на вечерю. Я страшенно зголодніла».
Уже восьма вечора.
Він не відповідає. Може, він саме зараз у тунелі під Ла-Маншем? Якщо це так, йому залишилося півтори години дороги. Вона мовчки дивиться, як американка, важко дихаючи, відкриває на ліжку валізу й вивішує речі на вішаки, займаючи всю шафу.
– Ви тут у справах? – запитує Нелл, коли тиша стає майже нестерпною.
– Дві зустрічі. Одна сьогодні ввечері, а тоді вихідний. Цього місяця в мене взагалі не було вихідних. – Американка говорить так, ніби в цьому винна Нелл. – А завтра мені потрібно бути на іншому кінці Парижа. Гаразд. Мені вже час. Доведеться повірити, що, поки мене не буде, ви не чіпатимете мої речі.
Нелл втуплюється в неї поглядом.
– Та не збираюся я чіпати ваші речі!
– Я не хотіла вас образити. Просто не звикла ділити номер зі сторонніми людьми. Коли прийде ваш хлопець, залиште, будь ласка, свій ключ унизу.
Нелл намагається не виказувати люті.
– Я так і зроблю. – Вона бере журнал, роблячи вигляд, ніби читає його, доки не помічає бічним зором, що американка виходить із номера. І саме в цей момент починає вібрувати телефон. Нелл хутко бере його в руку.
«Пробач, крихітко. Ніяк не виходить приїхати. Бажаю гарно провести час».
3
Фаб’єн сидить на даху, натягнувши вовняну шапку до брів і запалюючи чергову цигарку. Він завжди курить саме тут, якщо є хоча б найменша вірогідність того, що Сандрін несподівано повернеться додому. Вона ненавиділа запах диму, і, коли він палив удома, морщила ніс і казала, що в його квартирі-студії жахливо смердить.
Виступ даху на перший погляд може здатися вузьким, але його цілком достатньо, аби тут вмістилися високий чоловік, чашка кави й рукопис на 332 сторінки. Улітку він іноді дрімає тут чи махає рукою підліткам-близнюкам із будинку на протилежному боці. Вони також виходять посидіти на плаский дах – послухати музику й покурити подалі від очей батьків.
У центрі Парижа повно таких місць. Тим, у кого немає садка чи крихітного балкончика, доводиться вигадувати інші варіанти.
Фаб’єн бере олівець і починає викреслювати слова. Він уже шість місяців редагує рукопис, і тепер рядки слів мерехтять правками. Скільки б він не читав свій роман, щоразу знаходяться нові промахи.
То герої занадто пласкі, то голоси фальшиві. Його друг Філіпп говорить, що йому варто зрушити з мертвої точки, надрукувати рукопис і віддати його агентові, який у цьому зацікавлений. Але щоразу, як Фаб’єн дивиться на свою майбутню книгу, у нього знаходиться чергова причина, щоб нікому її не показувати.
Вона ще не готова.
Сандрін говорить, що він не хоче віддавати книгу, бо так він може переконувати себе, що в нього ще є надія. Зрештою, це найніжніше з усього того, що казала йому Сандрін.
Фаб’єн дивиться на годинник. У нього залишилася година до початку зміни. Аж раптом він чує, як дзеленчить його мобільний. Хай йому грець! Він сварить себе за те, що перед виходом на дах забув запхати