Марія Антуанетта. Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.

      Добросерда, лагідна й занадто ледача, щоб мислити, Марія Антуанетта, властиво, ще дитя, до всіх навколишніх ставиться прихильно. Вона любить свого набутого шлюбом дідуся, Людовіка XV, що пестливо поляскує її, більш-менш порозумілась із старими паннами й «пані Етикет», щиро вірить своєму доброму сповідникові Вермону, по-дитячому шанує й прихиляється до розважливого й дружнього до неї приятеля своєї матері, посла Мерсі. Але ж, але ж усе це дорослі люди, всі серйозні й розважні, врочисті й поважні, а їй, п’ятнадцятирічній, дуже б хотілося простосердої приязні, щирих веселощів; вона хоче мати товариство для гри, а не самих учителів, наглядачів та порадників – молодість прагне молодості. Але з ким розважатись у цім нелюдськім і пишнім домі з холодного мармуру? За віком найкращим товаришем для гри міг бути, звичайно, її власний чоловік, на якийсь там рік старший за неї. Але насуплений, засоромлений, а від сорому навіть брутальний, цей безпорадний хлопчак уникає будь-якої близькості зі своєю молодою дружиною; до того ж у нього найменшого бажання не було одружуватись так рано, і чимало минуло часу, перш ніж він узагалі став хоч трохи люб’язний із цим чужим дівчиськом. Отож залишалися тільки менші чоловікові брати, граф Прованський і граф д’Артуа: першому було чотирнадцять, другому – тринадцять років. З ними Марія Антуанетта часом грається й пустує, вони поназбирували костюмів і влаштовують потайний театр, та все миттю ховають, як надійде «пані Етикет»: не годиться, щоб дофіну хапали за руку під час гри! Цій грайливій дитині тільки б тішитись, аби мати хоч якусь розвагу; то вона просить посла, щоб їй прислали з Відня собачку, «un chien Mops»[23], то безжальна гувернантка виявляє, що спадкоємиця французького трону – який жах! – привела в покої двох малих дітей якоїсь прислужниці і, не дбаючи про свої гарні сукні, повзає й вовтузиться з ними на підлозі. Від першої до останньої години повстає волелюбна натура Марії Антуанетти проти неприродності цього здобутого шлюбом світу, проти манірної патетичності корсетів і кринолінів. Легка й нескута віденка завжди почувала себе чужинкою в пишнім тисячовіконнім Версальськім палаці.

      Боротьба за слово

      «Не втручайся в політику, не берися до чужого діла», – вже від самого початку весь час нагадує доньці Марія Терезія – непотрібні, зрештою, застороги, бо для юної Марії Антуанетти щось важать на землі тільки власні втіхи. Все, що потребує ґрунтовного вивчення чи тривалих роздумів, невимовно знуджує молоду, самозакохану жінку – і в дріб’язкову,