Брама Расьомон (збірник). Рюноске АкутаґаваЧитать онлайн книгу.
павучка. Звісно, по смерті шлях йому був до пекла, вічно конати на самому дні. Та великий Будда згадав про ту добру справу і вирішив дати людині шанс вибратися з пекла. І тоненька срібляста павутинка спустилася з небес, і лиходій вчепився в неї і поліз на волю. Лише зупинившись перепочити, глянув униз і побачив, що вслід пнеться сила-силенна таких самих, як він. Це було занадто! І крикнув черствосердний: «Гей ви, грішники! Це моя павутинка. Хто вам дозволив підніматися по ній? Нумо, хутко злізайте. Злізайте вниз!» В ту ж мить павутинка розірвалася і недолюд знову каменем упав у пекло. Отож-бо! Так буває, якщо… ти лиш для себе хочеш волі.
Вже з перших новел Акутаґава завоював визнання читачів і видавців як один з кращих авторів того часу. Водночас продовжились його творчі пошуки. Намагання сформулювати фундаментальну проблему мистецтва вилилися в новелу «Носова хусточка». Отже – щодо співвідношення мистецтва і життя.
Наступний хід творчих пошуків привів Акутаґаву до необхідності визначитися в тому, що є суттю діяльності митця. Він вважав у ті роки, що є лише одна справа, яка має заповнювати життя. Ця справа – служіння мистецтву. В нотатках «Про мистецтво», наприклад, Акутаґава наголошував, що твір мистецтва або літератури має бути досконалим, що досконалість ця полягає у всебічному втіленні художньої ідеї, а інакше в служінні мистецтву просто немає сенсу. На той час (1919) він став співробітником авторитетної газети «Осака майніті сімбун», в якій роком раніше була опублікована його новела «Муки пекла».
В наступні роки прогресуючий майстер продовжував писатиновели, як і раніше переважно запозичуючи теми із оповідей попередніх століть, надаючи їм всебічну сучасну інтерпретацію та літературне оформлення. Твори, що репрезентують цей період, крім уже згаданої нами новели «Свято хризантем», – «Нанкінський Христос» (1920), «Ду Цзи-чунь» та «Осінні гори» (1921), «У хащах» (1921) та інші. Серед них визнаними шедеврами мистецтва стали новели «Муки пекла» та «У хащах».
«Муки пекла» – блискучий твір з найдраматичнішим сюжетом у всій творчості Акутаґави.
Давно це було. У можновладного князя, повелителя життя і смерті своїх підданих, служив художник – видатний майстер, пензлем своїм здатний передати все: красу й потворність, радощі і смуток. Понад усе він любив лише мистецтво і свою красуню доньку. Слід сказати, що був він уже старим, незлагідним і сварливим і мав серйозну ваду порівняно із сучасними художниками – не міг зобразити те, чого не бачив бодай уві сні або в маренні. І от наказав повелитель розписати ширми, відтворивши на них муки пекла. Спочатку робота над картиною складалася без проблем: пекельне полум’я, муки і страждання людей, пекельна чортівня – служки (бачив, коли марив), але за задумом у центрі композиції мала бути охоплена полум’ям карета, а в ній ошатно вдягнена молода жінка, що гине. Такого майстру бачити не доводилось, тож він висловив поштиве побажання… Володар, аби провчити старигана, який заради своєї картини готовий