Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take. О. ГенріЧитать онлайн книгу.
добропорядного дому.
Бобу Тідболу і справді більше не судилося «рушити далі». Гримнув смертоносний постріл і наповнив ущелину гуркотом, що відбився від її стін обуреною луною. І мимовільний співучасник злочину Болівар, якому не довелося зазнати перевантаження і «везти двох», прудко поніс геть останнього з нападників, що пограбували «Вечірній експрес».
Але поки Акула Додсон чимдуж мчав галопом, ліс якось потихеньку відійшов на задній план і зник з його очей; револьвер у його правій руці обернувся на вигнуту ручку крісла з червоного дерева; на його сідлі якимось дивним чином з’явилась оббивка. Він розплющив очі і побачив свої ноги не в стременах, а нерухомо обіпертими об край столу з мореного дуба.
Отож я і кажу, що Додсон, голова брокерської контори «Додсон і Декер», що на Уолл-стрит, розплющив очі. Пібоді, довірений секретар, стояв біля його крісла, вагаючись – казати чи ні. Знизу долинав глухий гуркіт коліс, а в кімнаті заспокійливо хурчав електричний вентилятор.
– Гм! Пібоді, – мовив Додсон, кліпаючи очима. – Здається, я заснув. Бачив дивний сон. Що там, Пібоді?
– Сер, на вас чекає містер Вільямс із «Трейсі і Вільямс». Він прийшов розрахуватися за свою частку в X. Y. Z. Якщо пам’ятаєте, події на ринку заскочили його зненацька.
– Так, я пам’ятаю. Який зараз курс акцій X. Y. Z., Пібоді?
– Один вісімдесят п’ять, сер.
– От і нехай платить один вісімдесят п’ять.
– Вибачте, – мовив Пібоді, помітно нервуючи, – що я про це кажу, але я розмовляв з Вільямсом. Він ваш давній приятель, містере Додсон, а ви ж скупили всі акції X. Y. Z. Хіба ви не пам’ятаєте… тобто, я хотів сказати, що ви, безперечно, пам’ятаєте, що він продав вам акції по дев’яносто вісім. Якщо він розрахується за ринковою ціною, то позбудеться всіх своїх вкладів і домівки.
Вираз обличчя Додсона вмить змінився. Тепер на ньому проступила холодна жорстокість, змішана з безжалісною жадібністю. На якусь мить душа цієї людини визирнула назовні, як визирає часом зле і потворне обличчя з вікна добропорядного дому.
– Нехай платить один вісімдесят п’ять, – сказав Додсон. – Болівару не витримати двох.
Дари волхвів
Один долар вісімдесят сім центів. Це було все. І з них шістдесят центів – монетками по одному центу. Вона відвойовувала кожну монетку, торгуючись із бакалійником, зеленярем, м’ясником так запекло, що аж щоки палали від мовчазного осуду її скупості, викликаної надмірною ощадливістю. Делла тричі перелічила гроші. Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво.
Що було робити – хіба впасти на стару, потерту маленьку канапу і заплакати. Так Делла і зробила. З цього маємо зробити повчальний висновок: життя складається зі сліз, розпачань, усмішок, причому розпачання переважають.
Поки господиня поступово переходить від першої стадії до другої, огляньмо її господу. Мебльована кімната за вісім доларів на тиждень. Не можна сказати, що вона зовсім убога, але щось спільне з цим поняттям, безперечно, має.
Внизу, у вестибюлі, – скринька