Олена – вершниця зі списом. Валентин ЧемерисЧитать онлайн книгу.
немолодим Кудеяр подався в монахи, аби спокутувати свої гріхи. Йому порадили перепиляти ножичком дуб, і тоді гріхи його будуть відпущені. Розбійник, який вирішив покаятись, витратив роки й роки, щоб перепиляти ножичком товстелезний дуб. І все марно. Стоїть дуб. А якось польський шляхтич почав перед ним хвалитись, як він убиває та мучить своїх холопів. Старий розбійник не витримав і загнав ніж у серце пана – тієї ж миті дуб упав, як перепиляний.
За право вважати Кудеяра «своїм» героєм сперечаються Саратовська, Ростовська, Липецька, Бєлгородська і навіть Тамбовська області Росії.
По Русі, а потім і по Росії довго ходили легенди та передання, що знаменитий розбійник Кудеяр був не простого роду, а… царського. Тому він і мав якісь надприродні якості та здібності.
А щодо Георгія, то Соломонія запевняла, що він помер іще дитиною. Так вона заявила і посланцям Василія III, які приїздили в Суздаль розбирати те дивне діло. І показала їм навіть гробницю в загальній усипальниці монастиря, де нібито покоївся її син. І тут же почала кричати, що син її, як виросте, то законно займе престол батька.
Загадкова гробниця «царського сина Георгія» збереглася до наших днів. Коли її відкрили у 1934 р., то побачили, що замість дитини у гробику-колоді було поховано ляльку у хлопчачій сорочечці, загорнуту у тканину XVI ст. і підперезану пояском із китицями. Звідтоді й виникли дві версії.
Перша: ніякого сина у безплідної Соломонії не було. Друга: сорокадворічна черниця, аби відомстити Василію III (безплідному), народила сина Георгія від невідомого чоловіка (вочевидь, від монаха) і, аби порятувати його від колишнього чоловіка, оголосила дитину померлою, насправді ж передала її на виховання якійсь вірній, але бездітній сімейній парі.
Чи не в кожній області Росії добровольці шукали сліди Кудеяра і де-не-де їх навіть знаходили. Хоча б у Рязанській області ще у XVIII ст. знайшли розбійницьке лігво на березі річки Істри в урочищі Кам’яні Хрести (буцім там виколупали камінь з накресленим на ньому ім’ям Кудеяр).
Скарби Кудеяра – награбоване добро – знаходили на березі Дону, де він грабував судна чи купецькі каравани. Один із дослідників «таїни Кудеяра» вважає його достовірною історичною особою. «У руській історії другої половини XVI ст. у часи Івана Грозного був відомий син боярський Кудеяр Тишенков. У травні 1571 року, коли численні кінні орди кримського хана Девлет-Гірея здійснили стрімкий напад на Москву, разом із своїми прихильниками Тишенков перейшов на бік ворога і показав підходи до столиці. Кримському ханові вдалося підпалити Москву, але потім його військо змушене було відступити. Разом з кримськими татарами зрадник Кудеяр покинув межі Московської держави і залишився в Криму… Через кілька років вигнання Кудеяр звернувся до царя з проханням простити його провину і дозволити повернутися на батьківщину. І царська згода була отримана. Як склалася подальша доля Кудеяра – невідомо, не збереглося документів. Як немає доказів того, що Кудеяр Тишенков і знаменитий отаман розбійників – та сама особа…»
І все ж легенд про розбійника Кудеяра чимало. У Тульській губернії є навіть село Кудеярівка і Кудеярівські виселки. Буцімто й могила Кудеяра міститься теж на Тульській землі – неподалік