Подвійний капкан (збірник). Андрій КокотюхаЧитать онлайн книгу.
ближче до вечора. Ми тут будемо сидіти і чекати?
– З Чорного моря погоди? – глузливо запитав Максим. – Дуже далеко ми не могли зайти, я вже це казав. Ти зустріла кажана на перетині двох коридорів. Коли я біг за тобою, то знаходився… В смислі, спина моя була там, де зараз сидиш ти. Трошки плутано, скажу простіше: нам, здається, треба рухатися ліворуч. Щойно вийдемо до роздоріжжя – підемо в правий бік. Бо коли ми йшли звідти, то, здається, повертали, навпаки, в ліву сторону. Плутано, та спробуємо вийти.
Спроба виявилася марною. Як і кілька наступних спроб.
Тунель, поворот… знову тунель, знову поворот. Здавалося, що цьому не буде кінця. Спочатку Максим голосно рахував повороти, потім зрозумів повну безглуздість цієї лічби. Катя взагалі вирішила мовчати, і Білан не без підстав вирішив: у такий спосіб вона дає йому зрозуміти, що визнає свою помилку, визнає так само провину і шкодує про свій нерозважливий вчинок. Від цього в даний момент їм обом було не легше, та все ж таки Білану було приємно тримати ситуацію в своїх руках, більше не вислуховуючи ядучих зауважень цієї зухвалої одеситки.
Час від часу вони зупинялися, сідали, відпочивали, віддихувалися. Таких перепочинків ставало дедалі більше. Максим уже фізично відчував увесь тягар втоми.
Максим не міг пояснити ані товаришці по нещастю, ані, тим більше, собі, як і в який момент прийшло осяяння: вони кружляють по колу. Зрозумівши це, Білан негайно зробив ще одне відкриття: коло, яке вони тут намотують, вже стало знайомим настільки, що він може відрізнити один поворот від другого. Значить, порахував він варіанти, мусить бути в цьому лабіринті таке місце, де є можливість піти в інший бік. Вийти з зачарованого кола ходів – і знайти інший напрямок. Є всі шанси вважати його правильним.
Каті хлопець нічого не пояснював. Просто сказав у певному місці:
– Тепер ми підемо сюди, – і вона слухняно рушила за ним.
Далі був ще один поворот, знову розходилися дві галереї. Та Білан уже був більш ніж переконаний: коли вони йшли сюди, лівих поворотів робили більше, ніж правих. Зараз, виходить, слід триматися лівої сторони.
Коли проминули і цей поворот, ходи перестали роздвоюватися. Далі заблукані рухалися лише прямо. Та головне – вони вийшли в прохід, у якому можна було стояти не згинаючись. Ця прикмета означала – вихід близько.
Не підвела чуйка – завернувши в черговий прохід, втомлені Максим і Катя враз радісно скрикнули, побачивши попереду тоненьку смужку світла. Білан пам’ятав: двері в підвал вони лишали прочиненими, світла було більше. Отже, хтось уже причинив їх. А якщо раптом не просто причинив, а взагалі зачинив з якогось доброго дива?
Та побоювання не справдилися. Двері не зачинили, а дійсно лише причинили. Налетівши на них витягнутими вперед руками з усього розмаху, Максим вилетів на волю і не стримав крику. Катя, навпаки, висунулася з дверної пройми обережно, ніби боялася, що під дверима стоятиме той, хто тільки і чекає, щоб її покарати.
Годинник показував: у підземеллі під Одесою Максим і Катя блукали майже п’ять годин. Тепер світло різало очі, які встигли за цей час