Золота осінь Гетьманщини. Валентин ЧемерисЧитать онлайн книгу.
дал мне познать истинную цену величия и счастья земного». Поховали царицю Євдокію в соборній церкві Новодівичого монастиря біля південної стіни собору, де Смоленська ікона Божої Матері, поруч із гробницями царівни Софії та її сестри Катерини Олексіївни.
І всі ще довго пам’ятали пророчі – буцімто пророчі – слова (закляття) про загибель нової столиці, що їх ніби урочисто-моторошно виголосила Євдокія Лопухіна ще перед відправою її в монастир: «… месту сему быть пусту!»
Друге за величиною та значенням місто Росії після Москви – Санкт-Петербург, місто свого імені та святого Петра, цар почав будувати в гирлі Неви на Заячому острові в 1703 р.
Першою його забудовою стала дерев’яна фортеця з шістьма бастіонами. У фортеці поставили дерев’яну церкву во ім’я Петра і Павла, а біля неї на місці, де стояла рибацька хижа, дерев’яний будиночок для Петра «о двух покоях с сенями и кухней, с холстинными выбеленными обоями, с простой мебелью и кроватью». Визначено було місце для гостинного двору, пристані, царського палацу, садів та будинків знатних вельмож.
А далі… далі, як свідчить історія, «строительство этого города, которому суждено было вскоре стать новой столицей России, послужило поводом к такому отягощению народа, с каким едва ли могли сравняться все другие меры».
З усієї країни щорічно зганялися на болотисті береги Неви десятки тисяч робітників, які помирали тут незчисленно від голоду і хвороб. Особливо багато – десятки тисяч, – загинуло там українців, насильно зігнаних з усієї України царським урядом.
Як свідчить історія, постать Петра І – дуже складна й неоднозначна для оцінювання в історії російської держави. З одного боку, Петро І – реформатор у галузях економіки, органів управління, суду, війська, соціальних відносин, побуту, освіти, а з іншого – відвертий деспот і кріпосник, прибічник абсолютистської влади та диктатури дворянства, в особистому житті жахливий пияк, розбещений, аморальний, хамовитий і нестерпно-жорстокий тип. Тому в історіографії існує широка палітра характеристик діянь першого «божою милістю російського імператора»: від негативних до позитивних. Для радянської влади, яка десятиліттями панувала в СРСР, це був ледь чи не «радянський», себто свій, стовідсотково позитивний імператор.
Для Петра, як зазначають об’єктивні історики, взагалі були характерними репресивні заходи, нехтування людським життям. Та коли І. Мазепа «зрадив» Петра і перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ, цар наказав покарати багато людей. Постраждали не лише прихильники гетьмана, який багнув здобути волю своїй Батьківщині, постраждали й зовсім непричетні люди – тільки за те, що вони були української національності. Петро в люті нищив усіх, хто звався українцем чи етнічно належав до України.
А примусові канальні роботи, спорудження фортифікаційних будівель, військові «низові» походи тощо! Козаків і посполитих гнали з України до Петербурга десятками тисяч – на вірну загибель.