Золота осінь Гетьманщини. Валентин ЧемерисЧитать онлайн книгу.
женственна, выгодно отличалась от боярских дочерей своей обученностью «обхождением с мужчинами», меньшей чопорностью и застенчивостью. По мнению некоторых исследователей, Анна была одной из красивейших девиц Немецкой слободы и до того, как она стала фавориткой Петра, состояла в связи с Францем Яковлевичем Лефортом, который и познакомил ее около 1690 года с Петром!
По словам восторженного современника Хельбига, «эта особа служила образцом женских совершенств». «С необыкновенной красотой она соединяла самый пленительный характер, – писал он, – была чувствительна, не прикидывалась страдалицей, имела самый обворожительный нрав, не возмущенный капризами; пленяла мужчин, сама того не желая… Слыла законодательницей новой моды – накладных волос и платьев западного покроя».
26 січня 1699 р. на святкуванні дня народження Анни, що відбулося у будинку її матері, Петро I був присутній як постійний шанувальник іменинниці. Він щедро обдарував Анну та її рідню – речами і дорогими прикрасами. І навіть мурованим кам’яним будинком на вісім вікон, який в народі називали «Царициним палацом», – збудованим казенним коштом у Німецькій слободі біля нової лютеранської кірхи. Імператор виплачував Анні та її матері щорічний пансіон у 708 рублів, а згодом подарував їй як вотчину Дудінську волость у Козельському повіті «с деревнями», 295 дворів, зробивши Анну однією з найбагатших поміщиць у Росії.
Кожне побачення з молодим царем, який утікав до неї від своєї набридливої жінки, Анна починала з однією метою: отримати ще і ще дарунки, без яких не могла жити. Тож відверто починала:
– Ну, любий мій царю, що ти сьогодні мені подаруєш?
– Сьогодні, як завжди, – свою любов.
– Ти як завжди, майн герц, надзвичайно щедрий!
– Хочеш іще один будинок у Москві чи під Москвою?
– Хочу! І хочу – ха-ха! – не один.
– Отримаєш.
– Вдячна. Але ти для мене – найдорожчий дарунок долі.
Кидалась йому на шию, висла на нім, а він крутився з нею, дуже радий.
– Ах, як я тебе люблю, мій царю! Дай мені намилуватися тобою. Ти приніс мені свою жагучу любов, тож улий її в мене поскоріш.
Він хапав її на руки, ніс до постелі, а вже там із нею, дужий і невситимий, чого тільки не витівав – їй усе було мало.
– Ще, ще, – кричала і стогнала вона. – Раз на світі живеш…
Ось таку б йому царицю, думав він іноді, а не якусь там… Євдокію Лопухіну, що ні риба ні м’ясо в постелі.
– А нащо нам якась… е-е… любов. Ми ж не хлопець і дівка, а законна пара, тож і любов нам ні до чого.
– Це ти, ти мені ні до чого! – кричав Петро. І кинувши все, квапився до Німецької слободи, до своєї Анни та мав з нею все, все…
Коли в коханця наближався оргазм – Анна ловила цю мить, – він не тямив себе, і цим завжди користувалася німкеня, бо ніколи не втрачала контролю над собою. Здавалося, попроси вона в таку мить у нього Москву, він і Москву віддасть. Така любов Анну цілком улаштовувала.
Романтичні стосунки царя і його фаворитки,