Гра янгола. Карлос Руис СафонЧитать онлайн книгу.
який наближався до мене крізь ранковий туман. Я почув, як торохкотять металеві колеса на рейках, і дзеленчання дзвінка, яким кондуктор попереджав у темряві про наближення трамвая. Я хотів відбігти вбік, але не зміг. Я стояв між рейками, наче прикипів до місця, і дивився, як освітлений трамвай накочується на мене. Я почув крики кондуктора й побачив іскри, що вихоплювалися з-під коліс, коли трамвай різко загальмував. Але навіть тепер, коли смерть була вже за кілька кроків від мене, я не міг поворухнути жодним мускулом. Я відчув запах електрики, який супроводжував біле світло, що засліплювало мені зір доти, доки фари трамвая не зникли з-перед моїх очей. Я впав, наче лялька, зберігши тяму лише на кілька секунд, протягом яких устиг побачити, що огорнуте димом колесо трамвая зупинилося за двадцять сантиметрів від мого обличчя. Потім усе провалилося в темряву.
Я розплющив очі. Товсті кам’яні колони, схожі на стовбури дерев, підіймалися в сутінках до голого склепіння. Смуги запилюженого світла падали по діагоналі, ковзаючи по нескінченних рядах ліжок. Дрібненькі краплі води капали згори, ніби чорні сльози, які лунко виляскували, коли досягали підлоги. Сутінки пахли пліснявою й вологістю.
– Ласкаво просимо до чистилища.
Я трохи підвівся й побачив чоловіка, одягненого в лахміття, що читав газету у світлі ліхтаря й сяяв усмішкою, якій бракувало половини зубів. Перша сторінка газети, яку він тримав у руках, повідомляла, що генерал Прімо де Рівера[16] перебрав на себе всю владу в державі й проголошує диктатуру в білих рукавичках, щоб урятувати країну від неминучої катастрофи. Тій газеті було щонайменше шість років.
– Де я?
Чоловік подивився на мене через газету зацікавленим поглядом.
– У готелі «Ріц». Хіба не чуєте за запахом?
– Як я сюди потрапив?
– Світ не без добрих людей. Вас принесли сюди вранці на ношах. Певно, добре хильнули вчора, бо оце тільки щойно проспалися.
Я обмацав свій піджак і переконався, що всі гроші, які були зі мною, зникли.
– Який дивний наш світ! – вигукнув чоловік із газетою, прочитавши там якісь новини. – Відомо, що на найвищих фазах кретинізму відсутність ідей компенсується надміром ідеологій.
– Як можна звідси вийти?
– Якщо ви так поспішаєте… Існують два способи: один – постійний, другий – тимчасовий. Постійний спосіб – це через дах. Один стрибок, і ви назавжди звільняєтеся від цієї мерзоти. Вихід тимчасовий он там, у глибині, де ходить отой псих зі здійнятим угору кулаком, у якого спадають штани, коли він вітає революційним вигуком кожного, хто повз нього проходить. Але якщо ви вийдете там, то рано чи пізно повернетеся сюди.
Чоловік із газетою дивився на мене з іронічною посмішкою й з тією ясністю в погляді, яка іноді притаманна лише божевільним.
– Це ви вкрали в мене гроші?
– Така підозра мене ображає. Коли вас сюди принесли, ви вже були чистісінький, до того ж я беру лише чеки, що котуються на біржі.
Я
Міґель Прімо де Рівера-і-Орбанеха (1870–1930) – іспанський військовий і політичний діяч, 1923–1930 рр. – диктатор, голова уряду при королі Альфонсо XIII.