Ті, що не мають коріння. Наоми НовикЧитать онлайн книгу.
Стільки худоби занедужало, так жахливо, і вона могла дуже швидко передавати власну заразу далі; це було явною ознакою того, що все дуже погано.
Данка почула, що ми говоримо про Єжи. Вона підійшла до воза й поглянула мені в обличчя.
– Можеш для нього щось зробити? – прямо запитала вона.
Я знала, про що вона питає насправді. Якщо заразу не вичистити – смерть буде повільна й жахлива. Пуща пожирає людину, як гниль пожирає впале дерево, спустошує зсередини, залишаючи тільки жахливу істоту, сповнену отрути, яка дбає хіба про те, щоб розповсюджувати ту отруту далі. Якщо я скажу, що нічого не можу зробити, якщо я визнаю, що нічого не знаю, якщо я зізнаюся, що виснажена – коли Єжи настільки сильно одержимий, а Дракон не зможе прийти ще понад тиждень, – Данка віддасть наказ. Вона приведе кількох чоловіків до будинку Єжи. Кристину відведуть на інший бік селища. Чоловіки ввійдуть досередини і вийдуть назад з важким саваном, а тоді повернуть його тіло сюди. Вони кинуть його на вогнище, на якому вже палає худоба.
– Я можу дещо спробувати, – сказала я.
Данка кивнула.
Я повільно і важко злізла з воза.
– Я піду з тобою, – сказала Кася та взялася за мою руку, щоб мене підтримати: їй без жодних слів було видно, що мені потрібна допомога. Ми повільно пішли разом до будинку Єжи.
Будинок Єжи стояв незручно, на краю села, найдальшому від загонів, і ліс підбирався близько до його невеличкого садка. На дорозі було неприродно тихо для пообідньої пори: усі досі були біля загонів. Наші ноги хрустіли в останньому снігу, який нападав за ніч. Я незграбно продиралася в сукні крізь замети на поворотах, але не хотіла витрачати сили на те, щоб перевдягнутися з неї у щось зручніше. Підійшовши до будинку, ми почули його низький, схожий на булькання стогін, який зовсім не зупинявся та ставав дедалі голоснішим, що ближче ми підходили. Постукати у двері було важко.
Будинок був невеликий, але чекати довелося довго. Нарешті Кристина з рипінням відчинила двері й визирнула назовні. Вона зробила великі очі, не пізнаючи, та й її саму пізнати було майже неможливо: під очима в неї були темно-багряні кола, а живіт страшенно розпух від дитини. Вона подивилася на Касю, і та сказала:
– Аґнєшка прийшла з вежі допомогти, – а тоді знову поглянула на мене.
Минула довга повільна мить, і Кристина хрипко промовила:
– Заходьте.
До цього вона сиділа у кріслі-гойдалці біля вогню, коло самих дверей. Я зрозуміла, що вона чекала – чекала, коли прийдуть забрати Єжи. Крім цієї кімнати, була ще одна, на вході до якої просто висіла запона. Кристина повернулася до крісла-гойдалки і знову сіла. Вона не плела та не шила, не запропонувала нам чашки чаю, лише дивилася на вогонь і гойдалася. Усередині будинку стогони були гучнішими. Я міцно схопила Касю за руку, і ми зайшли за запону разом. Кася витягнула руку та відсунула її.
Єжи лежав у їхньому ліжку. Це був важкий незграбний предмет, виготовлений зі з’єднаних разом невеличких колод, але в цьому