Ті, що не мають коріння. Наоми НовикЧитать онлайн книгу.
на них зубами, а тоді зловісно зупинилися. Ми почули, як вони рухаються, а тоді один з них завив по той бік хлівчика, за невеличким високим віконцем. Коли ми стривожено повернулися, троє з них плавно пройшли крізь нього, заскакуючи один за одним. Інші ж завили у відповідь по той бік дверей.
Я була спустошена. Я спробувала згадати будь-яке замовляння, будь-яке заклинання, якого мене вчили, будь-що, що може допомогти від них. Можливо, зілля оновило мене, як садок, або ж це зробив панічний жах; я вже не мліла зі слабкості, і я, можливо, зуміла б вимовити якесь заклинання, якби тільки змогла згадати таке, від якого була б якась користь. Я раптово подумала, чи не може «ванасталем» прикликати броню, а тоді, підхопивши стару миску для води з побитої бляхи, сказала: «Рауталем?» – шукаючи навпомацки, змішуючи його із заклинанням для гостріння кухонних ножів. Я не дуже добре уявляла собі, як це подіє, та я сподівалася. Можливо, чари намагалися врятувати мене та самих себе, оскільки миска сплющилася та перетворилася на величезний щит із важкої сталі. Ми з Касею присіли за ним у кутку, коли вовки стрибнули до нас.
Вона вихопила в мене сокиру та заходилася рубати по їхніх кігтях і писках, тим часом як вони дряпали його краї, намагаючись порвати його або вирвати в нас. Ми обидві у відчаї трималися за ручки щита, щоб вижити, а потім я з жахом побачила, як один із вовків (вовк!) зумисно підійшов до замкнених дверей хлівчика й відчинив їх, піднявши носом засув.
Решта зграї насунулася на нас. Бігти було вже нікуди, у моїй торбі не лишилося жодного фокуса. Ми з Касею тримались одна одної, трималися за щит, а тоді раптом у нас за спинами відірвалася ціла стіна хлівчика. Ми впали назад, у сніг, до ніг Дракона. Вовки зграї, виючи, всі як один стрибнули до нього, але він підняв руку та проспівав довгу неможливу фразу, не зупиняючись, аби перевести дух. Усі вовки негайно зламалися в повітрі з жахливим звуком, наче то ламалися гілляки. Вони купою попадали на сніг мертвими.
Ми з Касею досі тримались одна за одну, коли вовчі трупи один за одним гепнулися довкола нас. Ми підняли на нього очі, а він зло подивився на мене згори вниз, напружений і розлючений, і гарикнув:
– Із усіх дурощів, які ти могла утнути, ти, жахливо недоумкувата божевільна дівко…
– Стережіться! – вигукнула Кася; надто пізно: останній кульгавий вовк із помаранчевими плямами від гарбуза на хутрі кинувся за садову стіну і, хоча Дракон, повертаючись, різко вимовив заклинання, звір, падаючи замертво, торкнувся його руки одним хапливим кігтем. Три яскраві краплі крові впали на сніг біля його ніг червоногарячими плямами.
Він опустився на коліна, схопившись за руку біля ліктя. Чорна вовна його куртки була порвана та подірявлена. Його плоть уже зеленіла від зарази довкола подряпини. Хворобливий колір зупинився там, де його пальці схопилися за руку; пальці оточувало неяскраве світіння, проте жили в нього на передпліччі розбухали. Я намацала еліксир у себе в торбі.
– Налий