Ті, що не мають коріння. Наоми НовикЧитать онлайн книгу.
ридала мені в руки, які й досі тримала залізною хваткою.
– Будь ласка, Нєшко. Будь ласка, – говорила вона хрипко, без надії. Вона б ніколи не приїхала просити Дракона про допомогу, я знала; вона була б мудрішою. Та вона приїхала до мене.
Вона ридала без упину. Я завела її всередину, до невеличкого передпокою, а Дракон нетерпляче забрів у кімнату та простягнув їй напій, хоча вона відсахнулася від нього і сховала обличчя, поки його їй не дала я. Вона важко розслабилася майже одразу, як його випила, і її обличчя розгладилося; вона дозволила мені провести себе нагору до моєї кімнатки, а тоді тихо лягла на ліжко, хоча й з розплющеними очима.
Дракон стояв у дверях, спостерігаючи за нами. Я показала медальйон, який висів у Венси на шиї.
– Вона має пасмо Касиного волосся, – я знала, що вона зрізала його з Касиної голови в ніч перед вибором, гадаючи, що в неї не лишиться жодної згадки про доньку. – Якщо я скористаюся «лояталал»…
Він хитнув головою.
– Що ти сподіваєшся знайти, окрім усміхненого трупа? Дівчина пропала, – він повів підборіддям у бік Венси, у якої поступово заплющились очі. – Вона буде спокійнішою після того, як поспить. Скажи тому візникові повернутися вранці, щоб забрати її додому.
Він повернувся й пішов, а найгіршим тут було те, як сухо він говорив. Він не огризався на мене та не називав дурепою; він не сказав, що життя сільської дівчини не варте можливості того, що Пуща мене забере до свого війська. Він не сказав мені, що я – ідіотка, сп’яніла від успіху у приготуванні зілля, у витягуванні квітів із повітря, бо раптом подумала, що можу врятувати людину, яку забрала Пуща.
«Дівчина пропала». Здавалося навіть, що йому шкода, по-своєму, неоковирно.
Я сиділа поруч із Венсою, заціпенілою та холодною, тримаючи її грубу червону мозолясту руку в себе на коліні. Надворі темнішало. Якщо Кася й досі була жива, вона була в Пущі, дивилась, як опускається сонце та меркне світло між листям. Скільки часу потрібно, аби спустошити людину зсередини? Я подумала про Касю в лапах ходаків, про довгі пальці, які огорнули її руки та ноги, при цьому знаючи, що відбувається, що з нею станеться.
Я залишила сплячу Венсу та спустилася до бібліотеки. Дракон був там і проглядав одну з величезних облікових книг, у яких робив записи. Я стояла у дверях, дивлячись на його спину.
– Я знаю, що вона була тобі дорога, – сказав він через плече. – Але в поданні марної надії немає нічого доброго.
Я нічого не сказала. Книга заклинань Яги лежала розгорнута на столі, маленька й затерта. Цього тижня я вивчала лише заклинання землі: «фулмкеа», «фулмедеш», «фулмішта», тверді й нерухомі, максимально далекі від повітря та вогню ілюзії, якими лиш могли бути чари. Я взяла книгу і вкинула її собі в кишеню у Дракона за спиною, а тоді розвернулася та мовчки спустилася сходами.
Борис і досі чекав надворі з видовженим і похмурим обличчям; коли я вийшла з вежі, він підняв очі від своїх укритих попонами коней.
– Повезете