На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник). Эрих Мария РемаркЧитать онлайн книгу.
і йде собі.
Детерінга обсіли клопоти. Його жінці доводиться самій пильнувати господарство. До того ж у них забрали двох коней. Він щодня читає газети, які сюди доходять: чи не йде дощ і в його закутку в Ольденбургу? Бо вони не встигнуть зібрати сіна.
І тут з’являється Гіммельштос. Іде просто до нашого гурту. У Тьядена обличчя береться плямами. Він простягається на траві й від збудження заплющує очі.
Гіммельштос поводиться якось нерішуче, сповільнює ходу. Але все-таки підходить до нас. Ніхто й не збирається підводитись. Кроп зацікавлено втуплюється в нього.
Він стоїть перед нами й чекає. Усі мовчать, тоді він вигукує:
– Ну, як воно?
Збігає кілька секунд. Гіммельштос вочевидь не знає, як із нами поводитись. З найбільшим задоволенням він погнав би нас притьмом на муштру. Та, здається, він уже збагнув, що фронт – це не казарми. Він робить ще одну спробу, тільки тепер звертається не до всіх, а до одного, сподіваючись, що так буде легше дістати відповідь. Найближчий до нього Кроп, тож він і вщедряє його своєю увагою:
– А, ви теж тут?
Та Альберт не збирається з ним приятелювати. Він коротко відповідає:
– Напевне, трохи довше тут, ніж ви.
Руді вуса вже тіпаються.
– Ви, здається, мене не впізнаєте?
Тепер Тьяден розплющує очі:
– Чого там!
Гіммельштос обертається до нього.
– Це, здається, Тьяден, еге?
Той підводить голову.
– А знаєш, хто ти?
Ці слова приголомшують Гіммельштоса.
– Відколи це ми на «ти»? Ми разом свиней не пасли.
Він не знає, як вийти з цього становища, бо не чекав від нас такої відвертої ворожнечі. Але поки що він тримається обережно, певне, його вже встигли настрахати балачки про постріли в спину.
Від його слів Тьяден так розлютився, що навіть стає дотепний:
– Та ні, свиней ти сам пас.
Тепер і Гіммельштос аж піниться з люті. Однак Тьяден його мерщій випереджає, йому кортить висловитися:
– Хочеш знати, хто ти такий? Пес ти паршивий, ось хто! Давно я хотів тобі це сказати.
У його блискучих свинячих очицях світиться задоволення: нарешті він здійснив те, про що мріяв кілька місяців – швиргонув Гіммельштосові в лице «паршивого пса».
Але й Гіммельштос уже не стримується:
– Ти чого, котолупе нещасний, смердючий виродку? Ану, стати струнко, коли начальство говорить.
Тьяден велично киває йому:
– Можете йти, Гіммельштосе, кроком руш!
Гіммельштос шаленіє. У його особі ображено стройовий статут. Самого кайзера не можна було б тяжче образити.
Він гаркає:
– Я вам наказую, Тьядене, встати!
– А більш нічого? – питає Тьяден.
– Ви виконаєте мій наказ чи ні?
Тьяден спокійно закінчує розмову популярною цитатою з класика, сам того не знаючи[1]. Водночас він повертається спиною і світить Гіммельштосові голим задом. Той бурею зривається з місця:
– Ви підете під трибунал!
Ми бачимо, як він поспішає
Мається на увазі нецензурна лайка в драмі Й. В. Ґете «Гетц Фон Берліхінген».