Енеїда. ВергілійЧитать онлайн книгу.
Дуже цікавить її і Пріамова доля, і доля
Гектора, й зброя, з якою прибув син Аврори могутній,[31]
Коні які в Діомеда були, який ростом Ахілл був.
Мовить нарешті: «Скажи нам з початку найпершого, гостю,
Все про підступних данайців, скажи про троянську недолю
755 І про блукання своє, бо рік уже сьомий у мандрах
Носить тебе і по хланях морських, і по всіх суходолах».
Книга друга
Еней розповідає про зруйнування Трої. Обмануті підступними розмовами полоненого грека Сінона, троянці, незважаючи на застереження жерця Лаокоона, вводять у місто, спорудженого греками, великого дерев’яного коня. Заховані в ньому греки вночі вискакують і оволодівають містом. Тінь Гектора з’являється у сні Енеєві. Еней разом з товаришами йде в останній бій. Товариші Енея падають у борні за полонену греками Кассандру. В бою біля Пріамового палацу Пірр убиває Пріама. Венера умовляє Енея тікати з мурів зруйнованої Трої. Еней з утікачами подається на гору Іду.
Зразу ж замовкли усі і слухали дуже уважно.
Батько Еней тоді з ложа високого став говорити:
«Біль невимовний мені роз'ятрити велиш ти, царице.
Геть зруйнували данайці могутність велику троянську,
5 Й царство їх гідне плачу, – я сам всі ті бачив нещастя,
Сам був учасником в битвах. Та хто не заллється сльозами,
Повість почувши таку, хоч би навіть це був мірмідонець,
Навіть з долопів якийсь, навіть воїн лихого Улісса.
Ночі вологої мла вже минає, схиляються зорі
10 Й кличуть до сну. Та коли забагнулось пізнати пригоди
Наші й почути про Трої останню недолю, – хоч серце
Ниє із жалю й здригнеться не раз, як згадаю про все те,
Я починаю: Данайські вожді, як війна їх зломила
Й щастя покинуло – років-бо ж стільки минуло, – натхнені
15 Дивним Паллади умінням, коня спорудили, мов гору,
Ребра оббили ялицею й мовби обіцяну жертву
В дар за щасливу дорогу лишили, – пішла така чутка.
Потім самі замикають таємно героїв громаду,
Вибрану жеребом, в темній утробі; все черево кінське,
20 Цілу його глибину наповняють узброєним військом.
Тенед іздалека видно, преславний колись був той острів,
Повен достатків, аж поки стояла Пріама держава;
Нині морська лиш затока, лиш захист для суден непевний.
На узбережжя пустинне запливши, вони заховались;
25 Нам же здавалося, що відпливли вони з вітром в Мікени.
Тож цілій Тевкрії з серця спадають тривалі турботи.
Брами відкрились; як мило пройтися у табір дорійців,
Бачити звільнене місце, покинуте все побережжя.
Тут був долопів загін, ось Ахілла був лютого табір,
30 Тут було місце для флоту, а тут вони звикли боротись.
Ті задивились на згубний дарунок діви Мінерви;
Велич коня їх дивує; і перший Тімет закликає
В замок його затягнуть, серед мурів поставить.
Були це Хитрощі в нього чи доля така вже троянська, не знати.
35