Енеїда. ВергілійЧитать онлайн книгу.

      Ще він не вимовив слів цих, як з півночі вихор із свистом

      Бурею злинув, вітрила ударив, зняв хвилю до неба.

      Тріснули весла, судно закрутилось і стануло диба.

      105 Ось насувається зверху гора водяна прямовисна;

      Ті аж на гребні зависли, а тим, розступаючись, хвиля

      Дно показала, а там і пісок з глибини вивертає.

      Три кораблі здужав Нот і метнув їх на скелі підводні;

      В хвилях вони там стирчать, – вівтарями їх звуть італійці, —

      110 Мов велетенський під плесом хребет. Три на скелі стрімчасті

      Евр під мілини зіпхнув піскові, що аж жалко дивитись;

      Прірву загачує ними, піском обгортає навколо.

      Той корабель, що ним вірний Оронт із лікійцями їхав,

      Перед очима Енея хвиля морська велетенська

      115 Б'є у корму, і пірнув стрімголов, у безодню скотившись,

      Збитий керманич; аж тричі судном закрутила на місці

      Хвиля рвучка, і бездонна пучина його поглинула.

      Зрідка спливали в безмежнім просторі крутої безодні

      Зброя мужів, і бервена, й багатства троянські на хвилях.

      120 Вже і міцне Ільйонея судно, і героя Ахата,

      Й те, що ним плинув Абант і що плинув Алет староденний,

      Буря змогла; усі скріплення палуби зовсім ослабли,

      Шпари відкрились і воду ворожу до себе приймають.

      Але Нептун запримітив тим часом, що море заграло

      125 І зашуміло могутнє, що пущено бурю й на дні вже

      Зрушились води стоячі. Ображений тяжко, із моря

      Виглянув і понад хвилі підняв він спокійне обличчя.

      Бачить, що флот Енеїв по цілому морю розбитий,

      Валиться море і небо, здається, уже на троянців.

      130 І перед братом не вкрилися хитрість і підступ Юнони.

      Кличе він Евра й Зефіра до себе і так до них мовить:

      «Так-то вже вашого роду пиха завела вас далеко?

      Ви лиш вітри, а посміли без волі моєї й наказу

      Небо змішати з землею і горами хвилі підняти?

      135 Ось я вам! Зараз же швидко приборкайте хвилі кипучі.

      Потім уже не таку вам покуту завдам за провину.

      Гей же, рушайте мерщій і вашому панові мовте,

      Що не йому над морями знак влади – цей грізний тризубець —

      Доля дала, а мені. Хай дикі тримає він скелі,

      140 Ваші, Евре, оселі, Еол хай бундючиться там же;

      Там, в тих хоромах, нехай у в'язниці вітрів він царює».

      Так він промовив; та скорше, ніж слово сказав, заспокоїв

      Збурене море, розвіяв згромаджені