Енеїда. ВергілійЧитать онлайн книгу.
розмовляти, хіба щоб прогаяти вітер південний?»
Та й Андромаха не в меншому смутку в хвилину розстання
Золотом ткані, коштовні несе покривала; й Асканій
В дар одіння одержав фрігійське, воно-бо завдати
485 Сорому їй не дає і дарами з тканин обсипає.
Й мовить йому: «Бери ці дарунки, хлопчино, це спомин
Рук моїх буде тобі, хай згадають любов Андромахи,
Гектора жінки: візьми їх, останні дари твоїх рідних.
Ти-бо єдиним для мене є образом Астіанакта.
490 Очі такі ж були в нього, такі ж були рухи і усміх;
Нині, так само змужнівши, твоїм він ровесником був би».
Я на відході прощався і ревними плакав сльозами:
«Будьте щасливі, вже ваше минуле позаду лишилось,
Ми ж від одної пригоди у другу мандруєм. Спокійно
495 В вас тут, не треба вам більше скородити море; не треба
Вам і авзонського поля шукати, що вічно тікає.
Маєте образ і Ксанта, і Трої, яку ваші руки
Тут збудували на кращу – бажаю вам – долю, щоб менше
Грекам були на заваді.[77] Якщо вже до Тібра колись я,
500 Врешті, прибуду й на ниви, які прилягають до Тібра,
Й місто побачу, народу моєму призначене, злучим
Рідні колись ми міста і братні народи в Епірі,
Як і в Гесперії; батьком їх роду обом їм Дардан був,
Тим-то і доля одна в них – з обох буде Троя з єдиним
505 Серцем, а внуки хай наші подбають, щоб сповнилось все це».
Їдемо морем, минаєм сусідню Керавнії землю,
Звідки в Італію путь і шляхи найкоротші по хвилях.
Сонце тим часом заходить, і гори темніють тінисті.
Всі полягали на лоні землі, що нам така люба,
510 При самім морі – весло своє кожен призначене взявши,
Ми на сухім узбережжі тілам даємо своїм волю,
Втомлених сон підкріпляє. Та ніч ще, годинами гнана,
Кругу свого не пройшла й половини, як вже невсипущий
Встав Палінур і вітри всі досліджує, ловлячи вухом
515 Подув найлегший: читає по зорях, що плинуть у небі.
Бачить Арктура, сльотливі Гіади й Тріони подвійні,
І Оріон той величний у зброї, що золотом сяє.
А як упевнивсь, що все на спокійному небі в порядку,
Гасло дає голосне від керма, і складаємо шатра,
520 В путь вирушаємо ми й напинаємо парусні крила.
Вже, розігнавши зірки, загорілася заграва рання,
Й бачимо здалека гори тінисті, під ними низинну
Землю Італії. Перший Ахат тут «Італія!» крикнув,
Й радісно все товариство вітає Італію гучно.
525 Батько Анхіс тоді келих великий вінком обплітає,
Чистим вином наповняє й богів закликає, на кілі Сам стоячи на високім.
«Моря богове й землі і владики усіх буревіїв,
Легку дорогу пошліть нам, попутними війте вітрами».
530 Зараз змоглися попутні вітри, і відкрилася близько
Пристань, і навіть на замкові храм показався Мінерви:[78]
Друзі стягають вітрила, до берега судна справляють.
Луком загнулася пристань од хвиль,
…
…