Історія Лізі. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
це цілком улаштовує, – відповів Скот, а більше нічого вже не встиг сказати, бо вони прибули на місце.
5
Можливо, спогад про розбиту склянку – пов’язаний із поганим передчуттям – впливає на Лізі, але прямокутник розпушеної землі нагадує їй могилу. Це могила розміру XL, могила для велетня. Два натовпи зливаються в один навколо неї і створюють щось подібне до відчуття всмоктувального отвору посередині. Працівники кампусної служби безпеки стоять тепер біля кожного кута прямокутного бар’єра з оксамитової стрічки, під яку пірнули Драпаел, Скот і «Тоней» Еддінґтон. Фотограф Квінсленд невтомно танцює з великим «Ніконом» у руках, якого тримає перед своїм обличчям. Працює для фотовиставки, – думає Лізі й усвідомлює, що вона йому заздрить. Він такий вільний, літає навколо, наче комар у спекотному задушливому повітрі; йому лише двадцять п’ять років, і всі кляті органи його тіла досі працюють. Проте Драпаел дивиться на нього з дедалі більшим роздратуванням, якого Квінсленд умисно не помічає, доки не робить той знімок, що його прагнув зробити. Лізі припускає, що то знімок одного Скота з ногою на ідіотській срібній лопаті та з розвіяним на вітрі волоссям. У кожному разі, молодий представник фотоцеху опускає свою велику камеру й відступає до натовпу. І саме тоді, коли Ліза проводжає його очима, вона вперше бачить того психа. Він має такий вигляд, про який місцевий репортер згодом напише: «Він скидався на Джона Леннона в останні дні його інтриги з героїном – глибоко запалі, спостережливі очі дивно й тривожно контрастували з його по-дитячому замисленим обличчям».
Проте тієї миті Лізі навряд чи помітила щось інше, крім розкуйовдженої чуприни того суб’єкта. Сьогодні спостереження за людьми її не цікавлять. Усі її думки зосереджені на тому, коли ж це закінчиться й вона нарешті зможе зачинитися у ванній в будівлі англійського факультету, яку видно за паркувальним майданчиком, і витягти неслухняну тканину трусиків із розколини між своїми сідницями. Вона муситиме також попісяти, але в дану мить це бажання видається їй другорядним.
– Леді і джентльмени! – сказав Драпаел протяглим голосом. – Для мене надзвичайно велика приємність відрекомендувати вам пана Скота Лендона, лауреата Пулітцерівської премії за роман «Мощі» і премії Національної Книги – за «Дочку торговця рибою». Він приїхав сюди до нас із далекого штату Мейн зі своєю чарівною дружиною Лізою на церемонію врочистого відкриття будівництва – атож, воно нарешті розпочинається – нашої власної біблійтекай Шипмена. Отже, люди, привітаймо нашого дорогого гостя Скота Лендона добрими нешвілськими оплесками!
Публіка зааплодувала одразу con brio.[3] Чарівна дружина приєдналася до аплодисментів, плескаючи в долоні, дивлячись на Драпаела й думаючи: «Він здобув премію Національної Книги за «Дочку матроса». Не «торговця рибою», а «матроса». І я певна, тобі це відомо. Я певна, ти перекрутив назву книжки свідомо. Чому ти так не злюбив його, ти, дріб’язковий паскуднику?»
Потім її погляд ковзає повз нього, й цього разу вона справді
Жваво – музичний термін (