Історія Лізі. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
Я говорю про того автора, який ніби підклав під вас чарівний килим, і ви злетіли на ньому вгору. Ви розумієте, про кого я говорю?
Вони розуміли. Це було написано на кожному обернутому до нього обличчі.
– Я говорю про того письменника, чию книжку в ідеальному світі ви замовили б першою, коли бібліотека Шипмена нарешті відкриє перед вами двері. Отже, цей клапоть землі я перевертаю на честь того, хто написав таку книжку. – Він робить свій прощальний кидок лопатою, а тоді обертається до Драпаела, який мав би бути дуже задоволений акторською винахідливістю Скота – адже, поставлений перед необхідністю усної імпровізації, Скот зіграв свою роль просто блискуче, – але який, проте, має вигляд людини, що знемагає від спеки і якій усе страшенно остогидло. – Я думаю, на цьому закінчимо, – каже Скот і намагається віддати Драпаелу лопату.
– Ні, ні, вона ваша, – заперечує Драпаел. – Прийміть її як сувенір, як знак нашої вдячності. Разом із вашим чеком, звичайно. – На обличчі в нього з’являється крива посмішка й переходить у гримасу, що, на його думку, відповідає ситуації. – Чи не час нам піти пошукати, де працюють бодай якісь кондиціонери?
– Чом би й ні, – погоджується Скот із певною домішкою збентеженої іронії і віддає лопату Лізі, як віддавав він їй так багато небажаних сувенірів, що ними його нагороджували за останні дванадцять років його літературної слави: усе – від церемоніальних весел до бостонських червоних капелюхів у люцитних коробках та трагічних і комічних акторських масок… але здебільшого то були комплекти для письма з перами та олівцями. Скотові було подаровано безліч таких комплектів зі знадобами для письма. Вотермен, Скріпто, Шефер, Мон-Блан та інші. Вона дивиться на блискучий срібний совок лопати не менш зацікавленим і здивованим поглядом, ніж її коханий (він і досі залишається її коханим). На викарбуваному на лопаті написі ЗАКЛАДИНИ Бібліотеки Шипмена Лізі помічає кілька брудних плям і намагається їх здмухнути. Що вони робитимуть із цим дивовижним артефактом? Улітку 1988 року кабінет Скота ще був у стадії будівництва, хоча адреса діє, й він уже почав складати всіляку всячину у стійлах та в кутках нижнього сараю. На багатьох картонних ящиках він нашкрябав СКОТ! РАННІ РОКИ!! великими мазками чорного маркера з войлочним пером. Найімовірніше, срібна лопата потрапить до цього мотлоху, і її осяйний блиск загубиться в тій темряві. А може, вона сама її туди віднесе й почепить на неї етикетку СКОТ! СЕРЕДНІ РОКИ! для жарту… або просто для того, щоби включити цей приз до їхнього каталогу. Така собі безглузда штуковина, несподіваний дарунок, який Скот назвав би…
Але Драпаел уже вирушив у дорогу. Не сказавши більше ні слова – так, ніби йому страшенно остогидла вся ця історія і він сповнений рішучості покінчити з нею якнайшвидше, – він перетинає прямокутник свіжої землі, обминувши шматок дерну та ямку, що утворилася там після того, як Скот востаннє копнув лопатою й перекинув цей шматок дерну. Підбори начищених до блиску чорних черевиків Драпаела (які