Іствікські відьми. Джон АпдайкЧитать онлайн книгу.
очах, що раз у раз кліпали, ніби в перевернутий телескоп: страхітливо маленька фігурка з роздвоєннями тут і там і пасмами сивого волосся. Він вирішив відповісти на перше питання Зукі:
– Останнім часом доволі багато працюю із захисними покриттями – лак для підлоги, який не здереш навіть ножем для стейків, хай-но тільки він застигне, і який можна нанести на розпечену сталь, доки та холоне, щоб він злився з молекулами вуглецю; кузов автомобіля втомлюється ще до початку окислення. Синтетичні полімери – ось нове ім’я нашому чудесному новому світу, люба моя, і все тільки починається. Бакеліт винайшли приблизно в 1907 році, синтетичну гуму – в 1910, нейлон – приблизно в 1930. Краще перевірте ці дати, якщо будете використовувати їх. Річ у тім, що наше сторіччя – лише дитинство; синтетичні полімери будуть з нами аж до мільйонного року, чи поки ми не підірвемо себе, може статися й таке, а найпрекрасніше – це те, що сировину для них можна вирощувати, а коли закінчиться суходіл, її можна вирощувати в океані. Посунься, матінко природо, твою карту бито. А ще я працюю з Великим зв’язком.
– І що це за зв’язок? – не посоромилася спитати Зукі. Александра ж просто кивнула, ніби розуміє, що це; їй ще є чого повчитися стосовно подолання нав’язаної жіночої рецесивності.
– Це такий зв’язок між сонячною й електричною енергією, – сказав Ван Горн Зукі. – Він точно має існувати, а як тільки вдасться підібрати комбінацію до нього, то зможемо живити будь-який прилад в будинку прямо від даху й матимемо вдосталь залишку, щоб за ніч зарядити свій електромобіль. Матимемо в достатку чистої й безкоштовної енергії. Вже скоро, люба моя, вже зовсім скоро!
– Ті панелі такі потворні, – мовила Зукі. – В нашому місті живе один хіпі, який переробив свій гараж, щоб гріти воду; от тільки не розумію навіщо, бо він ніколи не миється.
– Я кажу не про колектори, – сказав Ван Горн. – Вони як «Модель Т».[28]
Він роззирнувся довкола; його голова поверталася, ніби бочка на обідку.
– Я кажу про фарбу.
– Фарбу? – сказала Александра, відчувши, що треба й собі вступити в розмову. Цей чоловік принаймні давав їй привід подумати про щось інше, крім томатного соусу.
– Фарбу, – серйозно запевнив її він. – Звичайну фарбу, яку наносять щіткою і яка перетворює епідерміс вашого милого будиночка на гігантську низьковольтну камеру.
– Для цього є лише одне слово, – сказала Зукі.
– Ага, і яке ж воно?
– Струмовражаюче.
Ван Горн удав, ніби образився:
– От холера, знав би, що ви казатимете такі кокетливі, вітряні речі, то не марнував би свій час на теревені. Ви граєте в теніс?
Зукі виструнчилася. В Александри виникло бажання погладити той довгий, плаский відрізок від грудей до талії тієї жінки, подібно до того, як виникає бажання простягнути руку й погладити живіт кота, що лежить на спині, витягнувшись, а пальці на його задніх лапах тремтять у момент цього м’язового екстазу. І як же гарно складена Зукі.
– Трошки, – сказала вона, крізь її усмішку визирнув кінчик язика й на мить затримався на верхній губі.
– Заходьте
«Форд Модель Т» – один із перших автомобілів масового виробництва.