Маргарет Тетчер. Ірина КостюченкоЧитать онлайн книгу.
ти не йшла,
А простувала стежкою вузькою.
І з обраними волей неземною
Ти істину нарешті здобула.»
«Певно, це означає, що моє життя буде складним, непересічним і дуже-дуже цікавим. І вже точно не таким, як у всіх. Не як мами, сестри чи однокласниць», – дійшла висновку Меггі.
Вона вже тоді знала про себе майже все та багато чого вирішила щодо свого майбутнього. Залишалося тільки чекати, доки всі здогадки Меггі про неї саму отримають дієве підтвердження.
1. Що відповіла Меггі вчительці, коли та приписала її перемогу в шкільному конкурсі везінню?
2. Чому, по-твоєму, літній джентльмен вирішив подарувати Маргарет книжку?
3. Назви імена англійських поетів, згаданих у розділі. Чи виникло в тебе бажання прочитати вірші когось із них? Кого саме і чому? Підказка: у розділі згадано шістьох поетів. Якщо ти зміг згадати більше, ніж одне ім’я, – ти молодець.
Перший день після дитинства: єдина неділя, коли Меггі не пішла до церкви (3 вересня 1939 року)
«Це сумний день для нас усіх, але для жодного з вас він не є таким сумним, як для мене. Все, заради чого я працював, на що покладав надії, усе, у що вірив протягом моєї громадської діяльності, це зараз лежить у руїнах…»
З чорного репродуктора «Філіпс» долинав знайомий кожному британцеві рипливий голос прем’єр-міністра лорда Чемберлена. Родина Робертс – батько, мати, дві дочки – спеціально увімкнули радіо цієї неділі, 3 вересня 1939 року. Вони чекали на цей виступ і боялися його.
«Учора, після наради з французьким урядом, ми вирішили надіслати нашому послу в Берліні інструкції…» – вів далі лорд Чемберлен.
– Що все це означає? Чому всі ці політики не можуть висловлюватися, як нормальні люди? – спитала старша Мюріел.
– Тихіше! – прошипіла на сестру тринадцятирічна Маргарет, збільшуючи гучність на радіоприймачі. – Якщо дехто не заважатиме, ми про все дізнаємося.
«Жодної відповіді ця нота у визначений термін не отримала, тож Велика Британія наразі перебуває у стані війни з Німеччиною», – якось особливо розгублено та байдуже сказав Чемберлен.
Члени родини Робертсів обмінялися поглядами. Кожен почув те саме, що й інші. Зрозуміти новину якось хибно було неможливо. Це – війна.
У густій тривожній тиші пролунав дзвінкий голос Мюріел:
– Британці завжди виграють у війнах, чи не так, тату? І цього разу наші звитяжні солдати швидко впораються з німецькою «коричневою чумою»!
Батько поглянув на старшу дочку з-під окулярів. Яка ж вона наївна в свої сімнадцять!
– Любі мої дівчатка! – Альфред Робертс говорив повільно й вагомо, обережно шукаючи слова. – Усі ви, включаючи Меггі, вже досить дорослі. Тому я говоритиму вам правду – як я її розумію. Ніхто з нас не повинен припускати навіть тіні сумніву щодо того, хто переможе в цій війні. Тому що… тому що правда в ній, безумовно, на нашому боці. Ми не нападали, нікого не захоплювали та нікому не погрожували.