Прекрасні й приречені. Френсіс Скотт ФіцджеральдЧитать онлайн книгу.
в моїй уяві.
Морі потягнувся у кріслі й заговорив:
– Дивовижно, як людина може жити в такій складній цивілізації й так мало розуміти. Такі жінки сприймають весь світ як само собою зрозуміле. Від впливу Руссо до складання цін на її обід – все цілком чуже для неї. Її просто перенесли сюди з епохи списів і залишили брати участь у дуелях в обладунках лучника. Ти можеш змести геть увесь наліт історії – вона ніколи не помітить різниці.
– Хотів би я, щоби наш Річард написав про неї.
– Ентоні, ти ж не гадаєш, що вона варта того.
– Не більше, ніж будь-хто інший, – відповів він позіхаючи. – Ти знаєш, я сьогодні подумав, що вірю в Діка. Якщо він буде концентруватися на людях, а не на ідеях, якщо черпатиме натхнення з життя, а не з мистецтва, він буде нормально розвиватись, і я впевнений, що він стане видатним чоловіком.
– Я гадаю, поява в нього чорного записника доводить, що він рухається до життя.
Ентоні підвівся на лікті й завзято продовжив:
– Він намагається йти до життя. Так роблять усі автори, крім, хіба що найгірших, хоча, зрештою, вони всі живуть із перетравленої їжі. Випадок або персонаж можуть бути з реального життя, але автор зазвичай трактує їх з позиції останньої прочитаної ним книжки. Наприклад, він зустрічає морського капітана, і той видається йому цікавим персонажем. Але насправді він бачить схожість між цим капітаном і «морським вовком», створеним Дане чи будь-ким іншим. Таким чином, він ніби уже знає, як виглядатиме цей «морський вовк» на папері. Дік, звісно, може описати будь-який вже існуючий колоритний персонаж, але чи зможе він описати власну сестру?
Їхня розмова про літературу затягнулася на півгодини.
– Класичною, – припустив Ентоні, – можна вважати успішну книжку, яка пережила відгуки наступних поколінь. Тоді вона в безпеці, як стиль в архітектурі чи меблях. Тоді вона набуває художньої цінності, а не є просто модним твором.
Невдовзі тема вичерпала себе. Інтерес двох юнаків був суто технічний. Вони полюбляли узагальнення. Ентоні нещодавно відкрив для себе Семюела Батлера, й меткі афоризми в записнику здавались йому квінтесенцією літературно-художньої критики. Морі, чий розум був більш зрілим внаслідок жорсткого устрою життя, завжди здавався розумнішим з них двох, але насправді їхні розумові здібності в основному мало чим різнилися.
Від літератури вони плавно перейшли до обговорення подій останнього дня.
– Хто влаштовував чаювання?
– Такі собі Аберкромбі.
– І чому ж ти затримався? Зустрів якусь солоденьку дебютантку?
– Так.
– Справді? – Голос Ентоні із подивом піднявся.
– Не зовсім дебютантку. Вона сказала, що почала виходити у світ дві зими тому в Канзас-Сіті.
– Засиділась?
– Ні, – відповів Морі дещо задумливо, – мабуть, це останнє, що можна про неї сказати. Якимось чином вона здавалася наймолодшою там.
– Не така вже й молода, якщо заради неї ти пропустив поїзд.
– Достатньо