Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown. Гілберт Кіт ЧестертонЧитать онлайн книгу.
значної людини часом не така вже й значна подія. Ось ви звикли розрізняти карні справи за їхньою важливістю. Наприклад, я, звичайнісінький, земний чоловічок, дізнаюся, що вбили не когось там, а прем’єр-міністра. Але що мені, звичайнісінькій, земній людині до глави уряду? Є він, немає його – яка різниця? Тому якщо сьогодні вколошкають прем’єр-міністра, перестріляють всіх політиків, невже ви думаєте, що завтра не буде кому зайняти їхні місця й оголосити, що «уряд чудово розуміє всю серйозність проблеми і докладно вивчає шляхи її вирішення»? Не вартісні вони люди, сильні світу цього. Майже всі, про кого день у день пишуть газети, – не вартісні люди.
Тут голос патера Брауна посуворішав, священик встав і стукнув по столу, що було зовсім не в його натурі:
– Але Реґлі – він дорого вартує! Таких людей мало, але ж вони могли б урятувати Англію. Похмурі, непохитні, вони – як дорожні покажчики на роздоріжжях історії. Якби ми подалися в тому напрямку, який вони вказують, то не скотилися б у трясовину крамарювання. Декан Свіфт, доктор Джонсон, Вільям Коббет[7] – кожен із них мав славу буркотуна і відлюдька, зате друзі в них були впевнені. І було від чого. Згадайте, як легко цей стариган із серцем лева пробачив своєму кривднику. На таку великодушність здатен лише відважний боєць. Старий подав приклад тієї самої християнської чесноти, про яку просторікував учора проповідник тверезості. Подав нам, християнам. І якщо такого праведника найпідлішим і найзагадковішим чином убивають, то це вже не дрібниці. Це справа такої великої ваги, що навіть найделікатніша людина скористається допомогою нашої поліції для розшуків убивці. Не перебивайте мене. Цього разу, я звертаюся до вас за допомогою.
І пошуки почалися. Уподібнившись «маленькому капралові»,[8] котрий колись послав військо і перетворив мало не всю Європу в театр бойових дій, маленький священик підняв на ноги всю поліцію королівства. Робота в поліційних дільницях і поштових відділеннях не вщухала навіть ночами. Поліція зупиняла машини, перехоплювала листи, шукала інформацію там і тут – тільки б напасти на слід чоловіка в шотландському плащі і з квитком до Единбурґа, тільки б розшукати цього незнайомця без обличчя й імені.
Тим часом розслідування тривало. Висновок лікаря ще не надходив, але ніхто не сумнівався, що дідуган помер від отрути. Підозра, звісно, впала на шеррі-бренді, отже – й на готель.
– У першу чергу – на господаря, – похмуро уточнив Ґрінвуд. – Ох, і слизький, як мені здається, індивід. А може, не обійшлося і без прислуги. Взяти хоча б бармена. Він на всіх вовком дивиться. А Реґлі був забіяка, хоч і не затятий. Мабуть, барменові від нього діставалося на горіхи. Але головний тут усе ж господар, отже, він і є підозрюваним номер один.
– Я так і знав, що ви його запідозрите, – сказав патер Браун. – Тому я і не схильний його підозрювати. Господар, слуги – це ж перше, що має прийти на гадку. І, мабуть, хтось на це розраховував. Ось чому я вирішив, що тут легко скоїти вбивство. Втім, підіть розпитайте господаря.
Інспектор
«