Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown. Гілберт Кіт ЧестертонЧитать онлайн книгу.
чари набагато більше, ніж ми з вами. В зачарованих царствах трапляються не тільки приємні речі.
– Дурня! – гмикнув детектив. – Під таким безневинним місяцем можуть траплятися тільки приємні речі. Пропоную плисти негайно ж далі – дізнаємося, що буде! Ми можемо померти і пролежати цілу вічність у могилах, – а такий місяць і такі чари не повторяться!
– Що ж, – сказав патер Браун. – Я й не думав казати, що в зачароване царство вхід завжди заказаний. Я тільки казав, що він завжди небезпечний.
І вони тихо попливли вгору по світліючій річці. Ліловий рум’янець неба і тьмяне золото місяця все бліднули, поки, нарешті, не розтанули в безмежному безбарвному космосі, що віщує буйство світанку. Перші ніжні промені сіро-червоного золота прорізали з краю в край горизонт, як раптом їх затулили чорні обриси якогось містечка або селища, що виникли попереду на березі. У світліших сутінках світанку всі предмети виразно виднілися – підпливши ближче, мандрівники розгледіли сільські дахи та містки, що повисли над водою. Здавалося, що будиночки з довгими, низькими, навислими дахами стовпилися на березі, немов стадо величезних сіро-червоних корів, які прийшли напитися з річки, а світанок все ширився та світлішав, поки не перетворився на звичайний день. Але на пристанях і мостах мовчазного містечка не видно було ні душі. Через якийсь час на березі з’явився спокійний чоловік процвітаючий на вигляд, з обличчям таким же круглим, як місяць, що тільки-но зайшов, із промінчиками червоно-рудої бороди навколо нижнього його півкруга. Стоячи без маринарки біля стовпа, він стежив за ледачою хвилею. Підкоряючись несвідомому пориву, Фламбо піднявся в хиткому човні на повний свій величезний зріст і гучним голосом спитав, чи не знає він, де саме є Очеретяний острів. Той тільки ширше всміхнувся і мовчки вказав вгору по річці, за наступний закрут. Не кажучи ні слова, Фламбо поплив далі.
Човник обігнув крутий трав’янистий виступ, потім другий, третій і минув безліч порослих осокою затишних куточків. Пошуки ще не встигли їм набриднути, коли, пройшовши химерним закрутом, подорожні опинилися в тихому затоні або озері, вигляд якого змусив їх тут же зупинитися. У центрі цієї водної гладі, облямованій по обидва боки очеретом, лежав низенький довгий острів, на якому стояв низький довгий будиночок із бамбука або якогось іншого міцного тропічного очерету. Вертикальні стебла бамбука в стінах були блідо-жовтими, а діагональні стебла даху – темно-червоними або брунатними, тільки це і порушувало монотонну одноманітність довгої споруди. Ранковий вітерець шелестів у заростях очерету навколо острова, посвистуючи об ребра дивного обійстя, немов у величезну сопілку бога Пана.
– Ти диви! – вигукнув Фламбо. – Ось ми і приїхали! Ось він, Очеретяний острів! А це, звісно, Очеретяний замок – помилитися тут неможливо. Мабуть, той опецьок із бородою був чарівником.
– Можливо, – спокійно зауважив патер Браун. – Але тільки злим чарівником!
Нетерплячий Фламбо підвів уже човен між шурхітливого