Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown. Гілберт Кіт ЧестертонЧитать онлайн книгу.
крадькома рушили за воякою. Провулок, за яким вони кралися – справжнісіньке задуп’я, – схоже на виворіт театральних декорацій. По один бік тяглася довга стіна невизначеного кольору, а в ній то тут, то там темніли замкнені брудні двері, на яких крейдою були виведені каракулі – робота вуличних хлопчаків. Подекуди над стіною стирчали верхівки сумних ялинок, а далі в лілово-сизих сутінках височіли довгі ряди будинків, звернених фасадами на якусь вулицю. Хоча до них можна було швидко дістатися, вони здавалися недосяжними, як хребет мармурових гір. По інший бік провулка за високими позолоченими ґратами розташувався похмурий парк.
Фламбо здивовано озирався.
– А знаєте що, – почав він, – мені здається, цей провулок…
– Стійте, полковник зник! – крикнув герцог. – Як крізь землю провалився!
– У нього був ключ, – пояснив священик. – Він відімкнув якісь двері і проник у сад.
Тієї ж миті до них долинуло клацання замка.
Детектив кинувся вперед, але похмурі дерев’яні двері зачинилися прямо перед його носом. Змучений цікавістю Фламбо постояв біля дверей, кусаючи свій чорний вус, потім схопився довгими руками за край стіни і з мавпячою спритністю злетів на неї. Тепер його величезна постать чорніла на тлі пурпурного неба, як верхівки ялинок.
Герцог глянув на священика.
– Дюбоск вигадав хитріший план утечі, ніж ми припускали, – сказав він. – Схоже, він тепер у Франції не затримається.
– Не тільки у Франції, але і на цьому світі, – зітхнув патер Браун.
– Самогубство? – слабким голосом уточнив герцог.
– Тіло можете не шукати.
Згори долинув вигук Фламбо.
– Боже мій! – вигукнув він французькою. – Й як я відразу не впізнав? Це ж двір будинку, де живе Гірш! А я вважав, що можу впізнати будинок із двору так само легко, як людину зі спини.
Герцог ляснув себе по стегну.
– Ага, ось куди подався Дюбоск! Отже, вони все ж зійдуться в поєдинку.
Тієї ж миті він із галльською спритністю видряпався на стіну і сів поруч із Фламбо, гойдаючи ногами від збудження. Священик, залишившись на самоті, не удостоїв місце дії навіть поглядом. Він притулився до стіни і задумливо розглядав останні відблиски заходу, що вигравали на листі дерев за огорожею парку.
Навіть у таку мить герцог зберігав звички аристократа: він спостерігав за будинком, але підглядання у вікна вважав би нижчим за свою гідність. Фламбо ж, зберігаючи звички колишнього грабіжника (і сищика також), перестрибнув зі стіни на гілку самотнього дерева і поповз до єдиного освітленого вікна. Опущена червона фіранка збилася набік. Із ризиком для життя детектив підібрався по хиткій гілці ближче і побачив, як полковник Дюбоск входить в яскраво освітлену розкішну спальню. Але і тут, біля вікна, Фламбо чув розмову герцога та священика і пошепки повторював їхні слова.
– Отже, вони все ж зійдуться!
– Їм ніколи не зійтися, – запевнив патер Браун. – Гірш недарма сказав, що не може зустрітися зі своїм супротивником