Марія Стюарт. Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
навчився там красномовства і нещадної пуританської ненависті до всього ясного і еллінського, а тільки-но повернувшись до Шотландії, за кілька років завдяки генію свого насильства змусив і лордів, і народ схилитися до Реформації.
Джон Нокс – мабуть, найдовершеніший тип релігійного фанатика, якого знала історія, він суворіший за Лютера, що інколи перебував під впливом веселощів, притаманних його душі, жорсткіший за Савонаролу, бо ж позбавлений блиску і містичного осяяння мови. Абсолютно щирий у своїй прямолінійності, він унаслідок страхітливої зашореності мислення став обмеженим і суворим духом, для якого правдивою є лише своя правда, чеснотливою – лише власна чеснота, християнським – лише власне християнство. Той, хто не дотримується таких думок, як він, – уже злочинець, той, хто бодай на одну літеру відхилиться від його вимог, – уже слуга сатани. Ноксу властива підозрілість людини, одержимої собою, пристрасть обмеженого і схильного до екстазу розуму, огидна гордість людини, впевненої в своїй непогрішності: в його суворості надимається водночас небезпечна радість із приводу власної твердості, в його нетерпінні – похмура насолода своєю непомильністю. Цей шотландський Єгова з хвилястою бородою стоїть щонеділі на амвоні собору Св. Егідія і гримить ненавистю і прокльонами проти всіх, хто не слухає його проповідь; цей kill joy, убивця радості, люто метає лайки на адресу «сатанинського покоління» безжурних і безтурботних, які не служать Господу в точній відповідності з його приписами і його особистими поглядами. Адже старий фанатик не знає ніякої іншої радості, крім тріумфу непоступливості, ніякої іншої справедливості, крім перемоги своєї справи. Він наївно радіє, тільки-но усунуть або принизять якогось католика чи іншого супротивника, а коли завдяки рукам убивці котрогось ворога kirk прибирають із дороги, то, зрозуміла річ, сам Господь прагнув цієї похвальної дії і посприяв їй. Нокс, коли в бідолашного миршавого юнака Франциска II, чоловіка Марії Стюарт, потік гній із вуха, спричинивши його смерть, виспівував на амвоні тріумфальних пісень, кажучи, що він «не хотів слухати голосу Бога», а коли Марія де Ґіз, мати Марії Стюарт, померла, він натхненно проповідував: «Нехай нас Господь у своїй великій ласці невдовзі позбавить і решти, хто має в собі кров Валуа. Амінь! Амінь!» У промовах Нокса не чути навіть сліду лагідності й божественної доброти Євангелія, він промовляє так, немов грізно вимахує батогами, його Бог – лише Бог помсти, ревнивий і нещадний, його властива Біблія – лише Старий Заповіт, кровожерний і по-варварському суворий. Грізні проповіді Нокса ненастанно спрямовані проти Моава, Амалика, всіх ворогів народу Ізраїля, яких треба знищити вогнем і мечем, – а отже, і проти ворогів істинної віри, тобто його власної. А коли він лютими словами бичує біблійну царицю Єзавель, його слухачі добре знають, яку володарку він має насправді на увазі. Наче буря, темна й велична, що запинає хмарами ясне небо і тріпотливими блискавками та приголомшливим громом