Марія Стюарт. Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
Шотландії, вітали в усіх містах і селах на її шляху з не меншими почестями, ніж якби вона була його рідна донька. Отож уже в Нанті на Марію Стюарт чекає ряснота чарівливих дивовиж. Не тільки на кожному розі спорудили галереї з античними символами, богинями, німфами та сиренами, не тільки настрій загону, що супроводив її, поліпшили кількома барилами дорогого вина, не тільки на її честь влаштували феєрверки і давали залпи з гармат, – ціла армія ліліпутів, сто п’ятдесят малих дітей, яким ще не виповнилося вісьмох років і з яких сформували почесний полк, у білих мундирах, із дудками й барабанами, з мініатюрними піками й алебардами радісно виступила назустріч малій королеві. Таке відбувається в кожному містечку та селі, й по тій нерозривній низці свят дитина-королева Марія Стюарт нарешті добувається до Сен-Жермену. Там дівчинка, якій не виповнилося навіть шістьох років, уперше побачила свого нареченого: хирного, блідого й рахітичного хлопчика, що мав чотири з половиною роки; отруєна кров наперед призначила його для тяжкої хвороби та ранньої смерті, і він несміливо й налякано вітає свою «наречену». Але тим щиріше вітають її інші члени королівської родини, в захваті від її дитячої привабливості, а Генріх II в одному листі захоплено охарактеризував її як “la plus parfayt entfant qu je vys jamès”, «найгарнішу дитину, яку я бачив коли-небудь».
Французький двір у ті роки був одним із найблискучіших і найпишніших у світі. Вже минуло середньовіччя з його похмурістю, але на тому перехідному поколінні ще лежить останній романтичний відблиск умирущого лицарства. Сила й відвага ще по-давньому суворо і мужньо виявляються в радощах полювання, лицарських каруселей зі списом і турнірів, у пригодах, на війні, але духівництво вже набуло прав господаря в колі можновладців, а гуманізм після монастирів та університетів здобув і королівські замки. Любов пап до розкоші, ренесансне духовно-чуттєве розкошування насолодами, втіха від красних мистецтв переможно дійшли з Італії до Франції, і тієї історичної миті в цій країні постає майже унікальне поєднання сили і краси, мужності й безтурботності: високе мистецтво не боятися смерті й водночас суто чуттєво любити життя. У вдачі французів природніше й вільніше, ніж деінде, поєднуються темперамент і легкість, а галльська chevalerie, лицарськість, напрочуд добре пасує до класичної культури Ренесансу. Водночас від кожного шляхтича вимагають, щоб він і в обладунку на турнірі мчав учвал на супротивника зі списом, і зі зграбними поворотами взірцево виконував вигадливі фігури танку; він повинен опанувати суворе мистецтво війни не гірше, ніж витончені закони двірської куртуазності; та сама рука, що в ближньому бою орудує важким дворучним мечем, повинна вміти видавати ніжні звуки й писати коханій жінці сонети; вміння поєднувати в собі силу і лагідність, брутальність і освіченість, вправність у битвах і обізнаність у мистецтвах – ось ідеал часу. Король і його аристократи цілісінькі дні з запіненими хортами полюють оленів і кабанів, ламають і трощать списи, а ввечері шляхетні кавалери і дами збираються