Эротические рассказы

Темний Світ. Рівновага. Марина и Сергей ДяченкоЧитать онлайн книгу.

Темний Світ. Рівновага - Марина и Сергей Дяченко


Скачать книгу
Стіни будинків стали прозорі, я побачила їх наскрізь з усіма перекриттями, з поверхами й ліфтовими шахтами, з підсвіченими силуетами людей усередині. Земля стала прозора, як у «Вечорі проти Івана Купала», тільки замість скарбів я побачила під собою каналізаційні труби, а нижче – величезну нору метро…

      Мій кулон лежав на асфальті. Я сиділа навпочіпки, вчепившись пальцями у вигорілу траву, і чиїсь кросівки – не Інструкторові! – стояли поряд, і голос їхнього власника запитував, чи не треба мені допомогти. Інструктор запевнив, що не треба. Кросівки повірили йому й пішли. Я підібрала кулон за ланцюжок, поклала в кишеню… І тільки тоді, нетвердо тримаючись на ногах, вирішила випростатися.

      – Поздоровляю, – сказав Інструктор без найменшої врочистості в голосі. – Ти посвячена й бачиш те, що приховано від інших.

      – Тоді давайте мені дві таблетки.

      – Що?

      – Ну, дві таблетки, якщо я обрана. Щоб вибрати синю або червону…

      Він подивився, гмикнув, сягнув рукою в кишеню… і дістав дві таблетки:

      – Ось.

      Потім побачив моє лице й трохи змилостивився:

      – Узагалі-то червона – це льодяник від горла, а синя – родзинки в шоколаді… Ти в порядку?

      Хороше питання.

      – Гаразд, – він посуворішав. – Вважаймо, що формальностей ми дотримались, первинний інструктаж проведено. Тепер іди додому – там лихо.

      Розділ другий

      Настя

      Настя ридала так, що аж плафони під стелею дзеленчали. Ну, Павлик, ну, добряга, від тебе я такого не сподівалась!

      Стіл був сервірований, хоч на листівку знімай: свічки, келихи, пляшка шампанського – невідкоркована. Настя валялася на ліжку – почувши, що я зайшла, вона знехотя підвела голову. Сльози розмили її макіяж, чорні доріжки тяглися від очей до підборіддя.

      – Що він зробив?! – крикнула я з порога. – Ми йому помстимося, ми його по стіні розмажемо, скажи, що він зробив?

      Настя похитала головою й знову сховала лице в подушку:

      – У нас усе було добре… я його хотіла з бать… з батьками познайо…

      Вона заридала з новою силою:

      – Дзвонив! Обіцяв! Прийти! І…

      – І що?

      – І не прийшов!

      Я опустилася на стілець біля ліжка. Якщо чесно, мене пробило на «хі-хі» – істеричний, тоненький сміх. Ну що за дитячий садок, справді, ну, дзвонив, ну, не прийшов, у мене гірша проблема – я, між нами, потроху з глузду з’їжджаю…

      Рука сама знайшла в кишені мій кулон. Ех, будь-що-будь.

      Я стисла «око» в долоні. І сталося точнісінько те, чого я чекала, чого боялася, що, я знала, мало статися: все навколо змінилося. Стало зі звичайного – справжнім.

      Лампа під стелею потьмяніла, зате свічки розгорілися яскравіше, і я побачила, як над ними кружляють іскри – вогненні мошки. Кімната була наповнена… ні, не туманом. Найбільше цей летючий кисіль нагадував крихітні хмари. Неначе моя голова – це літак на злеті, підлога – земля далеко внизу, а стіл – висока гора, вкутана прозорим димним серпанком. Наша гуртожитська кімната


Скачать книгу
Яндекс.Метрика