Білий Зуб = White Fang. Джек ЛондонЧитать онлайн книгу.
розвіяв його страхи, але нагнав ще більшу тугу. Сидячи на голій землі, яка так недавно була густо заселена, він почував себе зовсім самотнім. Недовго думаючи, він завернув у ліс і побігуздовж річки вниз за водою. Він біг цілий день. Ні разу не сів відпочити. Неначе для того й на світ народився, щоб весь час бігти. Його залізне тіло не знало втоми; а коли вона нарешті прийшла, то спадкова безмірна терплячість надала йому свіжих сил і понесла його тіло вперед.
Там, де річка вливалася в урвисті береги, він обминав їх, видираючись на високі гори. Маленькі річки й потоки, що впадали в Мекензі, перепливав або переходив убрід. Часто йому доводилося бігти по ще тоненькій льодовій корі, він не раз провалювався й боровся за життя з холодною бистриною і весь час шукав стежки людей, які вели б від річки в глиб країни.
Серед звірів своєї породи Білий Зуб вирізнявся неабияким розвитком, і все ж кругозір його був не такий широкий, щоб охопити й другий берег Мекензі. Він і гадки не мав, що люди могли опинитися по той бік річки. Коли б ця пригода трапилася з ним пізніше, коли він постаршав і набрався досвіду, більше поблукав по світу й ближче познайомився з різними річками й слідами, може, це й спало б йому на думку. Але такої сили розуму він мав дійти тільки згодом.
Поки що ж він сліпо біг уперед, тримаючись лише одного берега річки.
Він біг цілу ніч, долаючи в темряві всілякі перешкоди. Вони його затримували, але страху не наганяли. Опівдні наступного дня, коли він промчав без спочинку тридцять годин, навіть його залізне тіло стомилося. Тільки завзяття поривало його далі. Він уже сорок годин нічого не їв і ослаб з голоду. Часте поринання в крижану воду теж далося взнаки. Його розкішна шуба була геть заболочена. Широкі лапи були розбиті й подряпані до крові. Він почав шкутильгати і дедалі шкутильгав дужче. А тут ще, як на гріх, небо заволокли хмари й пішов сніг – мокрий сніг, який танув під його лапами і налипав на них. Він запнув повітря непроглядною завісою, застелив усі нерівності землі, і бігти стало ще важче й болячіше.
Сивий Бобер збирався на ту ніч отаборитися по лівий бік Мекензі, бо в тому напрямі плем'я мало розпочати полювання. Але ще засвітло його дружина Клу-Куч угледіла на правому березі лося, що прийшов на водопій. Якби лось не спустився до річки, якби Міт-Са, керуючи човном, не збився через сніг з дороги, якби Клу-Куч не вгледіла лося, а Сивий Бобер влучним пострілом не вбив його, то все склалося б інакше. Сивий Бобер не спинився б на правому березі. Білий Зуб побіг би далі і зрештою або загинув би, або знайшов диких братів і до кінця днів своїх лишився б таким самим вовком, як вони.
Запала ніч. Сніг посипався густіше. Білий Зуб, тихенько скиглячи і спотикаючись, біг уперед. Раптом він натрапив на свіжі сліди, такі свіжі, що відразу впізнав їх. Заскавчавши з радості, він подався від берега до лісу. До нього долетіли звуки табору. Він побачив яскраве полум'я вогнища, Клу-Куч, яка поралася коло вечері, і Сивого Бобра. Сивий Бобер сидів навпочіпки біля вогню і їв шматок сирого сала. У людей