Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки. Едмунд ГусерльЧитать онлайн книгу.
пізнання та судження.
Упредметнення, отже, завжди є активною дією Я, активною вірою свідомості у щось усвідомлене, яке в континуальній тривалості свідомості є чимось одним, континуально тим самим. У різноманітних актах, які зазнають синтези, воно усвідомлюється як ідентифіковане, як синтетично те саме і стало упізнається як те саме, зокрема у спогадах, які можна вільно відтворювати, або у сприйняттях, які можна вільно здійснювати (у поверненні й знов-спогляданні). Саме в цій ідентичності як кореляті ідентифікації, що її здійснюють у відкрито нескінченному й вільному повторенні, й полягає точне поняття предмета. Як кожна інша практика має свою практичну ціль – те, на що спрямовано дію, так і сущий предмет як сущий є ціллю доксичної пізнавальної дії, дії експлікації сущого в його модусі буття, яка зветься визначенням. Це встановлення сущого так, як воно є, і таким, яким воно є, в якому полягає функція упредметнювального судження, звичайно, стає встановленням, до якого завжди можна повернутися як до надбання пізнання, а саме на вищому ступені, у предикативному судженні, яке втілюється у висловленні. Його як осад надбання пізнання можна використовувати, зберігати та сповіщати. Лише предикативне судження є надбанням і предметом пізнання в точному сенсі, а не суто рецептивне споглядання, хоча воно теж утворює знання, яке габітуально зберігається. Кожне предикативне судження – це крок здобуття знання. Воно є – а як, це покаже подальша аналіза – завершеним кроком визначення і первинною одиницею тематичного визначення.[20]
Звичайно, не всі пізнавальні судження упредметнення, навіть предикативні й утілені у висловленнях, скеровані цією тенденцією до встановлення «раз і назавжди», до об’єктивного встановлення. При цьому може також ітися про встановлювання, яке слугує лише тимчасовим практичним цілям, лише для певної ситуації або для великої кількості типово схожих ситуацій; наприклад, встановлення в судженні можливості використання інструменту для таких і таких цілей має сенс тільки у зв’язку із ситуаціями, в яких він саме й використовується. Відтак будь-яке встановлення ціннісних і практичних властивостей речей пов’язане із ситуацією, в якій воно має цінність і його можна практично використовувати. Ця релятивність стосується всіх суджень, які пов’язані з певною практикою і слугують їй. Для них, отже, вислів «завжди знов», у якому полягає сенс встановлювального судження, слід розуміти з обмеженням, що він пов’язаний із ситуацією певної типіки. Проте й у цій релятивності зберігається те, що позначає всі пізнавальні інтенції, всі упредметнювальні судження, а саме що вони з актуальної ситуації спрямовані на здобуття пізнання, яке може бути безпосередньо використане в майбутньому, незважаючи на наше абстрактне обмеження цариною відповідно властивого. Тут, звісно, йдеться про встановлення тільки для мене, але все ж таки про встановлення, які ведуть до здобуття знання – мого знання.
§ 14.
Див. до цього § 50, с).