Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки. Едмунд ГусерльЧитать онлайн книгу.
сили. Потому на передній план вистрибує схоплення манекена; ми бачимо манекен, а схоплення людини дезактивується, придушується.
Таким чином, подвоєння не є насправді подвоєнням сприйняттів, хоча основний характер сприйняття, усвідомлення втіленості, наявний в обох випадках. Якщо апперцепція людини перетворюється на апперцепцію манекену, то спочатку втілена людина, а потому манекен. Проте насправді жоден із двох не втілений так, як людина на початку сумніву. Очевидно, модус свідомості змінився, хоча предметний сенс і його спосіб поставання, як і раніше, має модус втіленості. Утім модус віри або буття суттєво змінився; спосіб, у який усвідомлюється те, що тілесно постало, став іншим. Замість нормального, однозначного і водночас узгодженого перебігу сприйняття просто усвідомленого тепер воно усвідомлене як проблематичне, сумнівне, суперечливе: заперечене іншим, тілесно даним іншої фази сприйняття, у конфлікті з цим іншим.
Це можна висловити й так: свідомість, яка первинно, тілесно робить усвідомленим, має не лише модус утіленості, який відрізняє її від усучаснювальної (vergegenwärtigenden) свідомості й порожньої свідомості, які той самий предметний сенс роблять усвідомленим не у втіленості, а також змінений модус буття або значимості. Первинне, нормальне сприйняття має прамодус сущого, просто значимого; це просто наївна впевненість; предмет явища постає в незаперечній і непохитній упевненості. Незаперечність вказує на можливі заперечення або навіть розриви, а саме на такі, як щойно описані, через які у подвоєнні відбувається зміна модусу значимості. У сумніві обидві втіленості, що перебувають у конфлікті, мають однаковий «проблематичний» модус значимості, кожне проблематичне і є запереченим, запереченим іншим.
Однак усе це стосується не тільки актуального стану сприйняття в тепер-фазі, натомість, так само, як у неґації, і тут конфлікт суттєво впливає на вже завершені фази. І в них однозначна свідомість розпадається на багатозначну, тобто перетворення на двозначність з його апперцептивним зсувом втручається до ретенційної свідомості. Якщо потому ми усучаснюємо ланцюг сприйняттів, який передував сумніву, то він уже не постає, як інший спогад, в його однозначності, а зазнає того ж самого подвоєння; усюди на апперцепцію людини накладається апперцепція манекена. Те саме стосується пригадування. Через зворотне випромінювання в ретенцію і через це в експлікаційне пригадування модалізація відбувається й у ньому. Звичайно, при цьому ми тримаємо перед очима лише відрізки минулого для того ж самого, що зараз триває як тілесно сучасне. Якщо нормальне пригадування через те, що є репродукцією нормального сприйняття, робить репродуковане усвідомленим у нормальному модусі значимості як напевне суще, позначене двозначністю через це зворотне випромінювання пригадування пропонує змінений модус значимості, а саме модус «проблематичного», проблематичним виявляється те, чим воно було, людиною чи манекеном.
І