Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi. Марія КонопницькаЧитать онлайн книгу.
місяця! Циганське слово честі! Просто з місяця! Води не п’ють, горщиків не б’ють, як люди, співають і добре ся мають! Гей, люди, люди! Чудеса в цій буді!
Люди кидали мідяки, пхаючись до буди, де вчений Кошалек-Опалек мав бити у бубон, а Підземок – грати на сопілці.
В міру того, як коло буди зростав натовп, цигани почали шмигати поміж возами, крадучи то кожух, то хустку, а там – грудку масла, яйця або курку.
Крім Підземка, ніхто цього не бачив, усі стояли, витріщившись на буду, де мали показувати чудеса.
Коли, нарешті, Кошалек-Опалек відбарабанив своє, чим усі були безмежно здивовані, Підземок узяв сопілку, але замість заграти на ній, заспівав:
Ой, дана, дана, стережись цигана,
Бо циган – злодій, вози обходить…
Люди переглянулись між собою: що воно значить? А той ніби нічого й не сталося, співає далі:
Ой, дана, дана, стережись цигана,
Бо циган – злодій, вози обходить…
Аж раптом глянув один чоловік на свій віз – а кожуха вже нема! Глянув другий – а там щойно куплених чобіт нема! Не встиг і опам’ятатись, як між жінками зчинився гвалт, бо в старостихи пропала квітчаста хустка! Як кинуться люди до цієї буди! Набили цигана так, що той і шнурок, і ланцюжок випустив з рук, та весь циганський табір вигнали геть з міста.
Підземок і Кошалек-Опалек під час цієї колотнечі зникли, наче їх вітром змело.
V
Уже було пополудні, коли наші мандрівники майже на одному подиху прибігли на край лісу і кинулися на траву, щоб трохи відпочити.
Особливо втомлений був Кошалек-Опалек, бо той ланцюжок, яким циган прикував його, страшенно натер йому ногу і заважав іти. Учений літописець стогнав і сичав з болю, аж поки Підземок двома камінцями не розбив того ланцюжка і не перев’язав йому рану цілющим зіллям. Це було не так легко. Кошалек-Опалек пручався з усієї сили, гадаючи, що такі ліки добрі для простолюддя, а не для вчених мужів. Однак, відчувши полегшення, заспокоївся.
Тим часом Підземок уважно оглянувся довкола і радісно вигукнув:
– Тож це та сама галявинка, де мене циган зловив! Го-го! Якщо так, то і юшка мусить бути!
І побіг шукати пригашене вогнище. Знайшовши його, розгорнув попіл, наклав хмизу і щосили почав дмухати. Вугілля розжеврілося, по гілках почали скакати іскри, над вогнищем звився дим, аж нарешті спалахнуло ясне живе полум’я. За хвилину у казанку булькотіла смачна юшка. Підкріпившись юшкою, обидва товариші закурили люльки…
Уже був час збиратися в дорогу, але Підземок раптом зачепився ногою за щось тверде. Це була покинута циганом дримба. Підземок підняв її і відразу заграв.
З дримби попливла чудова мелодія, аж луна пішла. У заростях, наче невидимий хор, який тільки й чекав сигналу, обізвались дрозди, зяблики, синички та інші маленькі пташки. Особливо гарно заспівав щиглик, так гарно, що те деревце, на якому він сидів, відразу вкрилося рожевим цвітом, а польові братки, глід і лілові дзвіночки стали раптом шепотіти між собою: «Весна… весна… весна!..»
Підземок опустив