«Ґлорія Cкотт». Артур Конан ДойлЧитать онлайн книгу.
так. На Різдво, о четвертій годині ранку, Петерсон, чоловік, як ви знаєте, порядний, повертався з невеликого святкування додому вулицею Тотенгем-Корт-роуд. При світлі газового ліхтаря він зауважив, що перед ним, трохи хитаючись, іде якийсь індивід, високий на зріст, і несе на плечі білосніжну гуску. На розі Ґудж-стрит до незнайомця причепилися хулігани. Один із них збив із нього капелюх. Чоловік, захищаючись, замахнувся палицею та ненавмисно поцілив у вітрину крамниці, що опинилася в нього за спиною. Скло розлетілося на друзки. Петерсон кинувся вперед, аби захистити незнайомця, але нещасний, вражений тим, що розбив скло, як тільки побачив, що до нього біжить якийсь чоловік, покинув гуску, помчав щодуху й зник у лабіринті невеликих провулків, розкиданих позаду Тоттенгем-Корт-роуд. Петерсон був одягнений в уніформу, і це, мабуть, найбільше налякало втікача. Оскільки при появі Петерсона хулігани також розбіглися, кур’єр опинився на полі битви сам і виявився власником здобутку у вигляді цього пом’ятого капелюха та чудової різдвяної гуски…
– …яку Петерсон, звісно, повернув незнайомцеві.
– Ось у цьому й полягає наша загадка, мій друже. Хто цей незнайомець і де живе? Правда, на маленькій картці, прив’язаній до лівої лапки гуски, було написано: «Місіс Генрі Бейкер», вірно й те, що ініціали Г. Б. можна розібрати на підкладці цього капелюха. Але ж у місті живе кілька тисяч Бейкерів, у тому числі кількасот Генрі Бейкерів, тож нелегко повернути втрачену власність одному з них.
– Що ж зробив Петерсон?
– Він просто приніс мені і гуску, і капелюха, знаючи, що мене цікавлять розгадки навіть незначних ребусів. Гуску ми протримали аж до сьогоднішнього ранку, коли стало ясно, що, незважаючи на мороз, її все ж краще з’їсти не гаючись. Петерсон забрав гуску та почастувався як годиться, а мені залишився капелюх незнайомця, котрий втратив свою різдвяну вечерю.
– Він не подав оголошення в газету?
– Ні.
– Як же ви дізнаєтеся, хто він?
– Винятково шляхом міркувань.
– Над цим капелюхом?
– Певна річ.
– Ви жартуєте! Що можна отримати з цієї старої, подертої повсті?
– Ось моя лупа. Візьміть її та спробуйте застосувати мій метод до цього капелюха. Вам же він добре знайомий. Що можете сказати про людину, котрій належав цей капелюх?
Я взяв подертий головний убір і понуро покрутив його в руках. Звичайнісінький чорний круглий капелюх. Жорсткий, заношений. Шовкова підкладка була колись червоною, а тепер полиняла. Фабричну марку мені виявити не вдалося, але, як і казав мені Голмс, всередині збоку виднілися ініціали Г. Б. На крисах я помітив дірочки для гумки, що тримала капелюх, але самої гумки не виявилося. Загалом капелюх був подертий, брудний, вкритий плямами. Втім, помітні були й спроби замазати ці плями чорнилом.
– Я нічого особливого не бачу, – сказав я, повертаючи капелюха Шерлоку Голмсу.
– Ні, Ватсоне, ви бачите все, але не хочете міркувати над тим, що помічаєте. Ви занадто боязкі у своїх логічних висновках.
– Тоді,