Гойдалка. Володимир ЄшкілєвЧитать онлайн книгу.
керівних корпорацій, але ліфанійський мажор обрав не престижне менеджерське крісло, а вулиці і тунелі, наповнені шантрапою, наркотиками та щоденними розборками ділерів.
Те, що повідомили про Крайблів облікові файли, генералу сподобалось. Може, подружжю й бракувало Орбалевого досвіду, але в них було те, що Марков цінив в молодих поліцейських, – слідчий азарт, з’єднаний з фартом.
«З цих вийдуть добрі гончаки», – вирішив він, продивившись симуляторні реконструкції кількох операцій, де відзначились Гая і Ліко. Оперативниця відзначалася блискавичною реакцією, а її чоловік не втрачав самовладання навіть під перехресним вогнем. А ще вони володіли всіма видами легкої зброї та вільно спілкувались чотирма діалектами, що панували в житлових куполах та підземних виробітках екваторіального поясу планети.
Четвертий кандидат в «гончаки» мав рідкісну для Тіронії спеціалізацію. Він нечасто навідував залюднені зони, мандруючи безкрайніми пустелями та руїнами Іржавого поясу. Його послугами користалась не лише поліція, але й ті заможні туристи, що обирали екстремальні маршрути. За даними, що їх отримав Марков, він жив самітником у здоровенному гусеничному транспортері, надаючи перевагу спілкуванню з кіборгами і випадковими знайомими. Приятелі називали відлюдька Родером, хоча в облікових файлах він значився як Чжоу Гван, а відеозаписи свідчили про його єврокитайське походження. Біографія в Родера відзначалась пунктирністю, яка зазвичай натякає на темні справи, але пристойніших альтернатив облікові файли не пропонували. Вони також свідчили про феноменальну Родерову здатність передбачати пилові шторми та руйнівні торнадо.
«За цим босяком треба буде тримати око», – підсумував Марков. Він прийняв рішення і перемкнувся на зовнішній канал зв’язку. Його викликав президент колонії Амір Камов.
У віртуальний реальності їхня зустріч відбулася в залі з мавританськими арками та старовинними картинами. Усюди сяяло золото, поряд з мармуровим столом височів біло-зелений штандарт колонії. Віртуальний президент прийняв віртуального генерала при повному параді, у червоно-золотому мундирі з галунами і колекцією орденів на широких грудях. Високий і кремезний, він вийшов з-за мармурового столу назустріч імператорському посланцеві, надягнувши на обличчя привітну посмішку.
– Привіт, Рене, старий друже! – прокотився віртуальною залою лев’ячий рик Камова.
– Вітаю вашу ясновельможність, – у відповідь посміхнувся Марков, принагідно згадавши звіроподібного президентського батька, котрого давно, років зо двадцять тому, зловив на утриманні мережі припортових притонів.
«Цікаво, – подумав він, – якщо в реалі я тепер лежу на ліжку, то що насправді робить це сутенерове поріддя? Плаває у басейні з курвами?»
– Імператор просив допомогати тобі, – повідомив лідер Тіронії. – Але, Рене, ти маєш мені розповісти, якого біса такого крутого дядька прислали на наш смітник. Джи Тау щось від нас приховують? Клони готують революцію?
«В