Украдене щастя (збірник). Іван ФранкоЧитать онлайн книгу.
захисту від бурі, злив і грому.
Поете, тям, зазнати маєш ти
Всіх мук буття, всіх болів і унижень,
Заким дійдеш до світлої мети.
Поете, тям: лиш в сфері мрій, привиджень,
Ілюзій і оман твій рай цвіте,
А ґеній твій – то міць суґестій, зближень.
Пророцький дар у тебе лиш на те,
Щоб іншим край обіцяний вказав ти,
А сам не входив у житло святе.
І серце чулеє на те лиш взяв ти,
Щоб кождому в день скорби пільгу ніс,
І в горю слово теплеє сказав ти.
Та з власним горем крийся в темний ліс!
Ніхто до тебе не простягне руку
І не отре твоїх кривавих сліз.
Та не міркуй, що родивсь ти на муку,
Бо й розкошів найвищих маєш часть,
У творчій силі щастя запоруку.
Усе, чого тобі сей світ не дасть,
Знайдеш в душі своїй ясніше, краще:
Найвищу правду і найбільшу власть.
Ото й минай все темне, непутяще,
Весь злудний блиск, тріумфи хвилеві,
Все підле, самолюбне і пропаще.
І бережи на своїй голові
Вінок незв’ялий чистоти, і ласки,
І простоти, мов квіти полеві.
У маскарад життя іди без маски,
На торжище цинізмів і наруг
Виходь з ліхтарнею з старої казки:
В ній щезне тіло, появиться дух,
Прозора стане явищ темна маса.
І будь ти людям не суддя, а друг.
І дзеркало, й обнова. Guarda e passa[74].
Гуманний будь, і хай твоя гуманність
Пливе з криниці чистої любови,
Якої не мутить пиха й захланність.
Гуманний будь не так, як богослови,
Що надприродним ліктем довг свій мірять,
Льву такають, а гримають ослові,
Братами мають тих лише, що вірять
У їх закон, в їх повісті і чуда,
До «вічних благ» все ласо зуби шкірять,
Та цідять муху, щоб ковтнуть верблюда.
Не те, щоб всіх любив, – се вже надміру,
А не бажай нікому зла та худа.
Всіх бляґ і брехень не бери на віру,
На фальш і зраду май порядний дрюк
І не давай з братів лупити шкіру.
Лише не сердься, не заламуй рук,
Котячу флеґму май усе в запасі,
Не вір облесним, стережися злюк,
А дармоїдам все кажи: А засі!
Як трапиться тобі в громадськім ділі
Здобути голос, вплив якийсь і значність,
Народ вести, снувати плани смілі,
То пам’ятай і все май ту обачність,
Не вірити і не дуфать ніколи
На княжу ласку й на народну вдячність.
Бо княжа ласка, як той сніг на поли,
Що вітер здує, в південь злиже сонце
І лишить чорний ґрунт, пустий і голий.
Народна вдячність, ти, фатальний гонче,
Що з злою вістю все прибудеш вчасно,
А з доброю все спізнишся доконче!
І не міркуй, що де ти бачиш ясно,
Там іншим з твого слова засвітає,
Хаос
«Подивись і минай» (