Украдене щастя (збірник). Іван ФранкоЧитать онлайн книгу.
від серця. Солодощі меду
Заставили його про все забути:
Про льва, що вив йому над головою,
Про миші, що його підпору гризли,
І про дракона, що внизу грозив,
І про гадюку, що у стіп сичала.
Про все, про все забув той чоловік,
Найшовши в тих краплинах медових
Несказанну, високу розкіш раю.
Ґотама Будда[86], Азії світило,
Очима духа бачив сю пригоду
І своїм вірним так про неї мовив:
«Сей чоловік, брати, – то кождий з нас.
Життя важке, природа нам ворожа
І тисячі пригод і небезпек
З усіх боків усе нас окружають,
Як того мужа, що там в балці висів.
Голодний лев над нами – то є смерть;
Дракон внизу – то вічне забуття,
Що кождого нагрожує пожерти,
А миші, чорна й біла, – день і ніч,
Що ненастанно вік наш підгризають,
А та гадюка під ногами, браття, —
То наше власне тіло, непостійне,
Слабе і хоре, що нам в кождій хвилі
Назавсіди відмовить може служби.
А та берізка, за яку вчепившись,
Міркуємо спастися від заглади, —
Се людська пам’ять – щира, та коротка.
Нема нам виходу із того горя,
Нема рятунку. Та одно лиш нам
Лишилось, те, чого ніяка сила,
Ніяка нам пригода взять не може:
Се чиста розкіш братньої любови,
Се той чудовий мід, якого крапля
Розширює життя людське в безмір,
Підносить душу понад всю тривогу,
Над всю турботу із-за діл минущих —
В простори, повні світла і свободи.
Хапайте сквапно краплі ті, брати!
Бо лиш в тому, що серце ваше чує,
Чим груди повні, чим душа живе, —
У розкоші любови та бажанню
Братерства, у надії, у змаганню
До вищих, чистих сфер, – лежить ваш рай».
До Йосифа[87] в Єгипті так
Сказав облесливий дворак:
«Ах, пане, страх тебе люблю
За добрість, за красу твою!»
Та Йосиф знав ціну тих слів
І дворакові відповів:
«Минувше ти збудив сумне…
Мій друже, не люби мене!
Отець любив мене й жалів —
За се братів на мене гнів.
За се в рові я смерти ждав,
За се невольником я став.
Потім Пентефрія жона —
Любила страх мене вона,
Та за любов її дарму
Попав я на сім літ в тюрму.
Тож нині… щиро признаюсь,
Любви твоєї страх боюсь!»
Арістотель-мудрець[88] Олександра[89] навчав
І такий у альбом йому вірш написав:
«Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
Небезпечне оружжя – жіноча краса.
Тілько мудрість, наука і старші літа
Подають проти неї міцного щита».
Арістотель-мудрець по садочку гуля, —
Бач, Аґлая іде і очима стріля!
Та
Будда (
Йосиф Прекрасний – у традиціях юдаїзму, християнства та ісламу – улюблений син Якова та Рахилі, якого брати через заздрість продали в рабство, де його було полишено на повільну смерть у копанці (рові); перепроданий єгипетському вельможі, начальникові варти фараона Потіфарові (Пентефрію), Йосиф невдовзі став улюбленцем свого пана, та через залицяння його дружини втратив довіру й знову опинився в темниці; проте, завдяки своїй мудрості і вроді, по довгих поневіряннях став правителем Єгипту. Франкова притча – літературна варіяція апокрифічного житія Йосифа Прекрасного, мотиви якого поет використовує у своєму творі.
Арістотель (384—322 до Р. Х.) – давньогрецький філософ; учень Платона, вихователь Александра Македонського, засновник перипатетичної школи (Лікею).
Александр Македонський (Олександр ІІІ Великий) (356—323 до Р. Х.) – цар Македонії, видатний полководець, засновник найбільшої імперії античности. Домашнім учителем Александра при дворі його батька, царя Філіпа II, був Арістотель. Ймовірно, що сюжетна основа Франкової притчі – апофтегма з рукопису Київського Михайлівського монастиря з особистої бібліотеки письменника.