Та сама я. Джоджо МойесЧитать онлайн книгу.
можна купити.
Я помітила, як у неї тремтить рука. Вона полізла в сумку, дістала невеличку пляшечку з пігулками, і я передала їй воду. Жінка зробила декілька ковтків, і я помітила сльози на її очах. Ми зупинилися біля аптеки, і я усвідомила, що повинна вийти з автомобіля.
– Які? Я маю на увазі, якої марки?
– «Мальборо лайтс», – відповіла жінка й потерла очі.
Я вискочила – ну, скоріш вилізла, бо мої ноги й досі здригалися в судомах після ранкової пробіжки, – й купила пачку, думаючи про те, як усе-таки дивно купувати цигарки в аптеці. Повернувшись до машини, я почула, як вона волає на когось польською по телефону. Вона завершила дзвінок, відчинила вікно та запалила цигарку, глибоко затягнувшись. Аґнес запропонувала й мені. Я похитала головою.
– Не кажи Леонарду, – мовила вона, і її обличчя пом’якшилося. – Він ненавидить цигарки.
Ми просто сиділи мовчки, поки жінка палила цигарку короткими гнівними вдихами й видихами – мені аж стало боязко за її легені. Тоді вона загасила недопалок, стиснувши губи у внутрішній люті, й махнула рукою у бік Ґеррі.
Поки Аґнес училася музикувати, я ненадовго залишилася наодинці зі своїми девайсами. Повернувшись до своєї кімнати, я поборола в собі бажання впасти на ліжко, бо тоді я більше не піднялася б. Натомість я сіла за маленький письмовий стіл, написала Семові листа та зазирнула до календаря, переглянувши плани на наступні декілька днів.
Раптом я почула музику, що відлунням грала у квартирі, – щось мелодійне та прекрасне. Я завмерла, щоб послухати цей чарівний звук; і як людський розум може створити щось настільки геніальне? Я заплющила очі, дозволивши звуку протікати крізь мене. Я пригадала той вечір із Віллом, коли він зводив мене на мій перший концерт, коли він примусив мене розкрити очі та вперше побачити світ. Наскільки ж усе-таки жива музика більш об’ємна за музику в записі – вона приховує в собі щось глибоке й незбагненне! Гра Аґнес на фортепіано виходила з якоїсь далекої частини її свідомості, котра не мала жодного стосунку до зовнішнього світу; це було щось уразливе й ніжне. Я мимоволі відзначила, що йому б також сподобалося. Дуже сподобалося б. Саме в той момент, коли мелодія перетворилася на дещо справді магічне, Іларія увімкнула пилосос, заглушивши звук невблаганним машинним ревом та гуркотом. Гра припинилася.
У мене загудів телефон.
«Прошу, скажи їй вимкнути пилосос!»
Я піднялася з ліжка й пішла на пошуки Іларії, котра, схилившись над машиною, завзято пилососила підлогу просто біля студії Аґнес. Я проковтнула слину. В Іларії було дещо таке, що відштовхувало, примушувало вагатися, перш ніж звернутися до жінки, незважаючи навіть на те, що вона була єдиною людиною, нижчою за мене в радіусі декількох кілометрів.
– Іларіє, – почала я. Вона не зупинялася. – Іларіє! – Я стояла перед нею доти, доки їй не набридло мене ігнорувати. Вона вдарила ногою по кнопці й сердито зиркнула на мене. – Місіс Ґопнік запитала, чи не могли б ви пропилососити як-небудь іншого разу. Вона не чує музику.
– І коли, на її думку, я повинна прибирати цю квартиру?
Іларія плюнула, досить голосно, щоб це було чутно по той бік дверей.
– Гм…