Та сама я. Джоджо МойесЧитать онлайн книгу.
Що ж, місіс Леонард Ґопнік Друга, ви не станете розмінюватися на дрібниці.
Вечір набирав обертів, полегшений другим келихом шампанського. За вечерею мене всадили між Аґнес і чоловіком, котрий, так і не представившись, звернувся до мене лише один раз, запитавши в моїх грудей, кого з присутніх вони знають, а потім відвернувся, переконавшись, що мало кого. За наказом містера Ґопніка я слідкувала за тим, як п’є Аґнес, і, помітивши його погляд, швидко підмінила її повний келих на мій майже порожній. Він усміхнувся, і я з полегшенням видихнула. Аґнес надто голосно розмовляла з чоловіком справа.
Вона гучно сміялася й активно жестикулювала. Усім іншим жінкам за столом було близько сорока чи більше, і кожна з них зиркала на Аґнес, а потім одна на одну, немов подумки критикуючи її. Це було жахливо.
Містер Ґопнік сидів з іншого боку стола, але я помічала, як часто він дивиться на дружину. Незважаючи на його усмішку та зовнішню врівноваженість, його щось непокоїло.
– Де вона?
Я нахилилася до Аґнес, щоб краще її чути.
– Колишня Леонарда. Де вона? Ти маєш з’ясувати це, Луїзо. Я не розслаблюся, поки не дізнаюся, де вона. Я відчуваю, що вона десь поряд.
Фіолетова клітинка.
– Я піду пошукаю, – мовила я і, вибачившись, підвелася з-за столу.
Я стояла біля величезного стенду коло входу до їдальні. На ньому було роздруковано близько восьмисот імен, та я й гадки не мала, чи перша місіс Ґопнік і досі носить це прізвище. Побачивши Джоша, я подумки вилаялася.
– Когось загубила?
Я перейшла на шепіт.
– Мені треба з’ясувати, де сидить перша місіс Ґопнік. Ти не знаєш, яке в неї тепер прізвище? Аґнес хоче… знати, де вона.
Він насупився.
– Вона трохи нервується, – додала я.
– Боюся, я не маю гадки. Але моя тітка може знати. Вона знає кожного тут. Зачекай-но.
Він легко торкнувся мого голого плеча й пірнув у їдальню, поки я намагалась удати, немов шукаю півдесятка друзів у списку гостей. Відверто кажучи, я просто намагалася відволіктися, щоб знов не розчервонітися в його присутності.
Чоловік повернувся приблизно за хвилину.
– Вона й досі Ґопнік, – повідомив він. – Тітка Ненсі думає, що могла бачити її біля столу аукціонів. – Він провів наманікюреним пальцем вздовж списку імен. – Ну ось. Стіл під номером 144. Я пройшовся повз потрібний стіл та відшукав жінку, що цілком підходить під її опис. Трохи за п’ятдесят, стріляє дротиками з отрутою, які виймає з сумки від «Шанель»? Її посадили якомога далі від Аґнес.
– Ой, дякувати Богові, – зітхнула я. – Вона буде неймовірно рада.
– Вони можуть бути досить моторошними, ці нью-йоркські світські левиці, – зауважив він. – Я не звинувачую Аґнес у тому, що хоче знати, де вона. В англійському суспільстві йде така сама запекла боротьба?
– В англійському суспільстві? Ой, я не… я не часто відвідую подібні заходи, – пояснила я.
– Я також. Відверто кажучи, я так втомлююся на роботі, що здебільш просто замовляю щось із сусідніх ресторанів. А ти, Луїзо, чим займаєшся?
– Гм… – Я розгублено