Пустотливі оповіді. Оноре де БальзакЧитать онлайн книгу.
знайдеться вояцьких забігайлівок; до того ж він уже почастувався від лози виногронової. Тому хочеться мені подякувати панові за таке гарне абатство, пораджу дещо слушне. Вам, звісно, відомо, який зловорожий і нав’язливий клятий коклюш8, від якого місто Париж зазнало жорстоких поневірянь; отже, скажіть єпископу, що ви зараз сповідували старого, який помирав, вашого товариша – бордоського архієпископа. Вашого суперника винесе звідси, як в’язку соломи вітром.
– Ти вартий більшої нагороди, ніж абатство! – вигукнув кардинал. – Чрево Боже, хлопчику мій, ось тобі сто екю на дорогу до абатства Турпеней, я їх учора виграв у карти, візьми їх як подарунок від мене.
Почувши ті слова й помітивши, що Філіпп де Мала йде геть, навіть не відповідаючи на ніжний поклик очей спраглої красуні, а з тих струменіло чисте кохання, красуня Імперіа запирхала незгірш за дельфіна, бо здогадалася, чому саме зрікся її лякливий панотчик. Вона не була ще настільки ревною католичкою, щоб пробачити коханцю, якщо він зрадив її, не бажаючи померти задля її забаганок. Зміїний погляд, котрим Імперіа зміряла втікача, бажаючи принизити того, означав для нього смерть, що дуже потішило кардинала: розпусний італієць відчув, що подароване абатство невдовзі до нього повернеться. А наш туренець, анітрохи не зважаючи на гнів Імперії, висковзнув із будинку, як зранений пес, якого люто понівечили на вечірньому полюванні. Із грудей пані Імперії вирвався стогін; тієї миті вона радо б покарала увесь рід людський, якщо на те була б її воля, бо скинулося полум’я не тільки в її крові, але й у голові її, та вогняні іскри закружляли в повітрі довкола неї. Насправді, так сталося уперше, що її підманув якийсь жалюгідний чернець. А кардинал посміхався, бо бачив, що справу залагоджено. Але ж і хитрий був кардинал Рагузький, недарма він вислужив червоного капелюха9.
– О, дорогоцінний друже й товаришу мій, – звернувся він до єпископа Куарського, – я не встигаю радіти вашому приємному товариству, тим більше радий був вигнати звідси того семінариста, що негідний пробувати в колі пані Імперії, особливо тому хоча б, що торкнувшись до нього, моя красуне, безцінна моя овечко, ви могли нагло померти через якогось звичайного ченця.
– Але як це можливо?
– Він писар архієпископа Бордоського, а той нещасний старигань сьогодні вранці підхопив хворобу…
Єпископ Куарський роззявив рота, наче збирався цілком ковтнути круглий головатий сир.
– Звідки ви це знаєте? – спитав він.
– Мені це достеменно відомо, – відповів кардинал, узявши за руку простакуватого німця, – я тільки-но сповідав його і причастив. Саме тепер наш безгрішний старець готується летіти прямісінько до раю.
Тут єпископ Куарський довів, наскільки огрядні люди бувають легкі на ногу. Дуже добре відомо, що достойникам, особливо опасистим, Господь робить легкою важку справу життя товстуна тим, що дарує тому тельбухи порожні, як риб’ячі міхурі. І названий єпископ підстрибнув і відплигнув назад, заливаючись потом і кашляючи, наче бик, якому в їдло підсипали пір’я.
Потім
Коклюшем називалася в XIV та XV століттях небезпечна епідемічна хвороба.
Червоний капелюх – головний убір кардиналів.