Хто боїться смерті. Ннеди ОкорафорЧитать онлайн книгу.
не з твоєї вини, і намагався прикрити власну дупу. Я тебе мало не вбила.
– Тому він і не буде тебе навчати! Ти поводишся як жінка. Керуєшся емоціями. Ти небезпечна.
Мені довелося постаратися, щоб не підтвердити Мвітині слова знову.
– Ти в це віриш? – запитала я.
Він відвів погляд.
Я змахнула сльозинку з ока.
– Тоді ми не можемо бути…
– Ні, я в це не вірю, – відповів Мвіта. – Часом ти буваєш нераціональною, нераціональнішою за будь-яку жінку чи будь-якого чоловіка. Але не через те, що в тебе між ногами. – Він усміхнувся і саркастичним тоном додав: – До того ж хіба ти не пройшла Одинадцятого ритуалу? Навіть нуру знають: після нього розум жінки узгоджується з її емоціями.
– Я не жартую, – сказала я.
– Ти інакша. Твоя пристрасть сильніша, ніж у більшості людей, – сказав він після нетривалої паузи.
– Тоді чому…
– Аро потрібно було знати, що ти прийшла з власної волі. Люди, якими керують інші… повір мені, він таких нізащо не приймає. Ходімо, нам треба поговорити.
Прийшовши до мене додому, ми сіли на ґанку перед садком моєї матері.
– Мій тато знає, хто такий Аро насправді?
– Певною мірою, – сказав він. – Про нього знає вдосталь людей – ті, хто хоче знати.
– Просто не більшість.
– Саме так.
– Як я гадаю, здебільшого чоловіки, – додала я.
– І деякі старші хлопці.
– Він навчає й інших, так? – роздратовано спитала я. – Ну, крім тебе.
– Намагається. Є один іспит, який треба скласти, щоб вивчати Містичні аспекти. Пройти його можна лише один раз. Провал – це щось жахливе. Що ближче людина підходить до успіху, то болючішим виявляється провал. Ті хлопці, яких ти підслухала, були випробувані. Всі вони повертаються додому побиті та в синцях. Їхні батьки гадають, що хлопці пройшли ініціацію та стали учнями Аро. Насправді ж вони провалились. Аро навчає цих хлопців якихось дрібниць, щоб вони дещо вміли.
– А що то взагалі за Містичні аспекти?
Він підсунувся до мене досить близько, щоб я почула його тихий шепіт.
– Не знаю, – він усміхнувся. – Знаю, що людині мусить бути на роду написано їх вивчити. Хтось має попросити про це, про те, щоб людина БУЛА такою.
– Мвіто, я маю їх вивчити, – сказала я. – Це мій батько! Я не знаю, як я…
А тоді він нахилився вперед і поцілував мене. Я забула про свого біологічного батька. Забула про пустелю. Геть забула про свої запитання. Цей поцілунок був не безневинний. Він був глибокий і вологий. Мені було майже чотирнадцять, а йому – років сімнадцять. Ми обоє втратили невинність за багато років до цього. Я не думала про свою матір і чоловіка, який її зґвалтував, хоча завжди вважала, що подумаю, якщо дійду до близькості з хлопцем.
Його руки без жодних вагань пробралися мені під сорочку. Я не заважала йому м’яти мої груди. Він не заважав мені цілувати його шию та розстібати його сорочку. Я відчула біль між ногами, гострий відчайдушний біль. Такий гострий, що моє тіло аж підскочило. Мвіта відсторонився. Швидко встав.
– Я