Тріснуло дзеркало. Агата КристиЧитать онлайн книгу.
вибігла жінка.
– О, моя люба, як вам не пощастило! Сподіваюся, ви себе не поранили?
Виявивши майже надмірне співчуття, вона обхопила міс Марпл руками й поставила її на ноги.
– Ви не зламали собі якусь кістку абощо? Ну, ось ви й на ногах. Мабуть, пережили неабияке потрясіння.
Її голос звучав гучно й приязно. Це була повна, кремезно збудована жінка років сорока, з каштановим, уже прибитим сивиною волоссям, синіми очима й великим добродушним ротом, у якому дещо приголомшений погляд міс Марпл побачив забагато білосніжних зубів.
– Заходьте до мене, трохи посидите й відпочинете. Я зготую вам чай.
Міс Марпл подякувала. Вона дозволила провести себе крізь пофарбовані в синій колір двері до невеличкої кімнати, де було чимало обтягнутих кретоном стільців та кілька канап.
– Сідайте, прошу, – сказала її рятівниця, показуючи на крісло з подушками. – Посидьте спокійно, а я поставлю чайник.
Вона швидко вийшла з кімнати, у якій запанували тиша й спокій, після того як вона її покинула. Міс Марпл зробила глибокий вдих. Вона не поранилася, але падіння її добре потрясло. Падати в її віці не рекомендується. Але якщо їй трохи пощастить, винувато подумала вона, то міс Найт, можливо, не довідається про її лиху пригоду. Вона обережно поворушила руками й ногами. Нічого не зламано. Якби тільки їй пощастило нормально дійти додому. Можливо, після філіжанки чаю…
Філіжанка чаю прибула майже відразу по тому, як вона про неї згадала. Господиня дому принесла її на таці з чотирма солодкими бісквітами на маленькій тарілці.
– Ось маєте. – Філіжанку було поставлено на столик перед нею. – Налити вам? Укиньте побільше цукру.
– Дякую, цукру не треба.
– Вам треба підсолодити чай. Адже ви пережили потрясіння. Я служила в санітарних бригадах під час війни. Цукор чудово лікує від потрясіння. – Вона вкинула до філіжанки чотири грудки й енергійно їх розмішала. – А зараз проковтніть цю рідину, і ви будете здоровісінька.
Міс Марпл виконала наказ.
«Добра жінка, – подумала вона. – Когось мені нагадує – але кого?»
– Дякую за ваше добре ставлення до мене, – сказала вона, усміхаючись.
– О, це пусте. Мене тут називають маленьким янголом-помічником. Я люблю допомагати людям. – Вона виглянула у вікно, почувши, як клацнула клямка хвіртки. – Прийшов мій чоловік. Артуре, ми маємо гостю.
Вона вийшла в хол і повернулася з Артуром. Він подивився на міс Марпл дещо спантеличеним поглядом. Це був високий блідий чоловік, досить небалакучий.
– Ця дама впала – впала якраз перед нашими ворітьми, тому я, звичайно, запросила її до хати.
– Ваша дружина дуже добра, містере…
– Його прізвище Бедкок.
– Містере Бедкок, боюся, я завдала їй багато клопоту.
– О, для Гізер це зовсім не клопіт. Гізер завжди з великою радістю робить послуги людям. – Він подивився на неї з цікавістю. – Ви кудись ішли конкретно?
– Ні, просто вийшла прогулятися. Я живу в Сент-Мері-Мід, у будинку, що за садибою вікарія. Моє прізвище – Марпл.
– От уже ніколи не сподівалася! –