По той бік мосту. Мері ЛовсонЧитать онлайн книгу.
замислено кинув Ієн, порпаючись у коробці зі снастями в пошуках підхожої приманки. – Треба було б повчитися. У нас завтра ота контрольна з біології.
Піт почепив муху на свій гачок і закинув його збоку від човна.
– Неправильні в тебе пріоритети, чувак.
– Знаю, знаю.
Коробка зі снастями була в такому ж стані, як і Пітова кімната: приманки, грузила, гачки, шматки хутра, пір’я скидані в купу, ще й якийсь мертвий жук на додачу.
– Можливо, мине сотня років, – сказав Піт, різко смикаючи волосінь і витягаючи окуня, – може, навіть дві, перш ніж тобі випаде вечір, так само ідеальний для риболовлі, як цей. А от контрольні нікуди, нікуди не дінуться.
– Чистісінька правда, – відповів Ієн.
Однак він усе одно збирався повернутися додому в такий час, щоб іще встигнути погортати підручника. Вони з Пітом мали спільне правило, складене й удосконалене за всі ці роки, – докладати до навчання рівно стільки зусиль, щоб не мати неприємностей, але від Ієна – бо він був лікарів син – вчителі очікували до чорта багато.
Вони рибалили. Піт користувався паличкою з волосінню й наживляв дрібну рибу або жуків для приманки, а іноді просто гачком із грузилом і шматком оленячого хутра. Ієн – своєю вудкою – хорошою, подарунком на день народження від батьків. Якщо цей вечір виявиться таким самим, як і інші, а так і буде, він зловить по одній рибині на кожні чотири чи п’ять Пітових. Якщо вони обміняються вудками, Піт і далі смикатиме їх одна за одною, а в нього й далі буде як кіт наплакав. Така була правда життя, й він змирився з цим уже давно.
Вони познайомилися завдяки риболовлі – Ієн не був певний, чи справді це пам’ятав, чи батько розказав йому цю історію колись згодом. Це сталося, коли вони ще не ходили до школи, отож їм було десь чотири чи п’ять. Ієнів батько вчив його рибалити й повіз на Слоу-рівер-бей, і з другого боку коси, в гирлі річки, вони побачили ще один човен, в якому, як виявилося, був Піт зі своїм дідом, і він учився того самого. Ієнів батько знав Пітового діда з тих самих причин, з яких знав усіх у радіусі ста миль, і підплив привітатися, тож вони зачепилися язиками. Піт та Ієн оглянули один одного з голови до ніг, доки їхні волосіні були занурені у воду, і в той час у них обох клюнуло. Далі настали кілька хвилин хаосу – це Ієн пам’ятав – літають бризки, човни несамовито гойдаються, обидва чоловіки намагаються допомогти так, щоб не було помітно, що вони допомагають, і коли риба нарешті була витягнута й виставлена на захоплений огляд, виявилося, що у Піта чотирнадцятидюймова щука, а в Ієна – чотиридюймовий окунець. Обидва хлопчики не могли зрозуміти, чому дорослі так сильно сміялися – у Пітового діда аж сльози текли щоками. Але хлопці тримали свій улов із тріумфом, широко всміхаючись один одному з човнів, двоє худеньких дітлахів із круглими животами, рибалки до кінця своїх днів. Й відтоді те, що Піт і далі ловив велику рибу, а Ієн і далі – ні, стало просто таким собі законом життя.
Ієн накрутив свою волосінь на котушку, перевірив приманку й став на рівні, щоб знову закинути. Він помахав вудилищем