Поклик Ктулху. Говард Филлипс ЛавкрафтЧитать онлайн книгу.
огрубілою душею та важким поглядом, який він, траплялося, зупиняв на особливо кремезних людях із особливо чутливим мозком. Згодом я став смертельно боятися Веста: він точно так само став глипати й на мене. Здавалося, люди не помічали цих поглядів, проте помітили мій страх, який і слугував підставою для найбезглуздіших підозр після того, як Вест зник.
Насправді Вест боявся ще більше за мене. Через свої огидні експерименти він був змушений провадити життя самітника, лякаючись кожної тіні. Часом він остерігався поліції, а інколи відчував підсвідомий невиразний страх перед страшними створіннями, в яких вдихнув хворобливе життя, але не встиг його відібрати. Зазвичай Вест завершував свої досліди пострілом із револьвера, але в певних випадках виявився недостатньо спритним. Наш перший піддослідний залишив на своїй могилі сліди кігтів. Професор із Архема став людожером, але його спіймали та запроторили в Сефтонську божевільню, де той аж шістнадцять років бився головою об стіни. Про інші, можливо, уцілілі об’єкти наших дослідів балакати складніше: в останні роки наукові зацікавлення Веста переродилися в нездорову химерну манію, й усю свою неабияку майстерність мій приятель використав на пожвавлення окремих частин людського тіла, він інколи приєднував їх до чужорідної органічної тканини. Згодом пристрасть Веста набула цілковито потворної форми, і про більшість його експериментів неможливо навіть затнутися у пресі. Світова війна, на якій ми обоє служили хірургами, лише посилила цю пристрасть.
Коли кажу, що страх Веста перед своїми витворами був невиразним, то насамперед хочу підкреслити складну природу цього почуття. Частково його страх викликало просто знання про існування безіменних монстрів, а частково – усвідомлення небезпеки, яку вони могли б становити для нього за певних умов. Те, що вони зникли, надавало ситуації особливої гостроти: якщо не брати до уваги бідолахи в божевільні, Вест нічого не знав про долю своїх креатур. До цього додавався ще більш невизначений страх: абсолютно фантастичне відчуття, пережите нами в ході незвичайного експерименту 1915 року, коли ми служили в канадській армії. У розпал жорстокої битви Вест оживив сера Еріка Морленда Клефен-Лі, нашого колегу, кавалера ордена «За бездоганну службу». Той знав про досліди Веста і був здатен їх повторити. Щоб вивчити можливість квазі-розумного життя в тілі, Вест відрізав трупові голову. За кілька секунд до того, як будівлю, в якій ми працювали, стер із лиця землі німецький снаряд, безголове тіло вчинило кілька осмислених рухів. Але найнеймовірніше полягало в тому, що ми обоє чітко чули страшні виразні звуки, які виголосила відрізана голова, що лежала в темному закутку лабораторії. Німецький снаряд був до нас частково милостивий. Однак Вест так ніколи і не дізнався, чи лише ми вціліли після обстрілу. Інколи він висував різні гіпотези про те, як може повестися безголовий хірург, котрий освоїв мистецтво оживляння трупів.
Останніми роками Вест жив у розкішному будинку біля одного з найстаріших